Чарівний Термінатор
Вона стікає на білу поверхню: густа, темна, липка. Він вже й забув як це, коли вбиваєш. Відчуття майже таке, коли закінчуєш приготування складної страви: ще один моральний оргазм.
Раніше, в тому минулому житті, робив це на автоматі, як інші водять авто чи сапають город. Та не мав цього відчуття піднесення, від вигляду та запаху свіжої крові. Зараз це потрібно було зробити самому.
Починається новий етап в житті як і тоді, коли покинув те богом забуте селище, де працював кухарем в дешевій забігайлівці при трасі. А фактично, робив все: готував, був офіціантом та прибиральником. Різав курей, забивав кролів та колов свиней. Худобу власник розводив у себе в дворі. З меню були лиш котлети, борщ, пюре та коронна страва – шашлик.
І от сьогодні, вперше, за багато років вбиває знову і сам патрає та обробляє свіжину.
***
– Хочу, щоб ти приготував стейк та лазанью з цього. – Стас відчиняє морозильну камеру і показує на контейнери з м’ясом.
– Не поняв?– лупає сірими очима Даня: довгов’язий чоловік років тридцяти.
Білий кітель вмісить мішком, з під кухарського ковпака, що з’їхав на бік, стирчать руді пасма.
– Приїхали! – ставить руки в боки Стас. Кітель ідеально підігнаний під кремезну фігуру, ковпак сидить на голові рівно. – Три роки працюємо пліч опліч, а мій су-шеф не розуміє мене!
– Але ж шеф… – розводить довгими руками Даня. На видовженому обличчі, з квадратним підборіддям, застигла гримаса здивування.
– Та жартую! – білосніжна посмішка прикрашає округле, з правильним рисами, лице. – Ти ж знаєш, тепер я власник ресторану і планую запустити мережу. – Закриває камеру і уважно дивиться на підлеглого. –Через три місяці відкриття ще одного і я буду там шефом. Вгадай хто буде тут?
– А це тіпо шо екзамен? – дивиться на закриті дверцята морозильної камери, немов там написана відповідь.
– Так. І перший ти провалив! – Стас знімає свій кітель і ковпак, під яким ховається коротке, чорне, з рідкою сивиною волосся. – Зав’язуй з цими «шо та тіпо». Інколи тобі доведеться спілкуватися з гостями!
– Але шеф, я тисячі стейків, лазаньї, шніцелів і до біса чого ще робив!
– Та я в курсі, що в нас м’ясний концепт ресторанної кухні і ти профі, – по дружньому плескає по спині Данила. – Але я хочу, щоб ти створив особливий стейк, якого ще не готував, з цього особливого м’яса і приготував найсмачнішу лазанью! Нам треба оновити наші коронні страви! Здивуй мене! Зрозумів?
– Ага, – киває і знову зиркає на морозильну камеру. – А шо… Що за м'ясо? Свинина? Яловичина? – переводить погляд на Стаса.
Той всміхається кутиками губ, в карих очах зблискує хитрий вогник.
– Та ну нах! – брови Дані повзуть гору. –Ти хочеш щоб я з баранини чудо зварганив?
– Не лякайся, нормальне м'ясо! А ти в нас найкращій м’ясник, після мене, звісно – розвертається і йде до виходу з кухні. – Ти і з чупакаброю впораєшся!
– Але шеф…– наздоганяє Стаса.
– Готуй! – наказує не обертаючись. – До початку зміни ще є час. – І зачиняє перед су-шефом двері. – Скоро повернуся! – гукає з коридору.
***
Наповнює келихи вином. Обережно протирає пляшку білою серветкою. На ній лишаються червоні плями. Чує як її авто під’їжджає до будинку. Вчасно. Все розрахував. Виймає запальничку і запалює свічки на столику, накритого на двох.
– Відпад! – чує здивований голос дружини.
Згадує все приємне, що було між ними та вичавлює із себе радісну посмішку.
– Швидко мий руки і за стіл!– обертається до неї.
Ліза стоїть в дверях, що ведуть до вітальні, де він накриває на стіл. Чорна вечірня сукня сидить бездоганно як і колись. Та і фігура не змінилася. Струнка, округлі форми. Але тепер на овальному, з повними вустами обличчі більше косметики, а довге, до пліч, волосся мільйон разів перефарбоване, що і не згадати шатенка вона чи руса була колись.
– Фрак, вечеря, свічки! – хлопає довгими віями, обводить спантеличеним поглядом стіл та вдивляється в чоловіка. – Стас, що в біса сталося?
– Чому щось має траплятися?–витирає серветкою долоні і поправляє краватку.
– Ти таким дивним голосом сказав по телефону, щоб хутко їхала, що я з переляку все кинула і примчала, як та злякана лань.
– Та подякуй, що я врятував тебе від тої нудьги.
– Ага, «івент» в тих італійців суцільний жах. Нудьга і несмак скрізь!
– А в мене буде смачно! Повір!
– Я зараз і бика з’їм!Ті курви пожлобилися на нормальну їжу. Ну хоч шампусіка було вдосталь. – Веселий сміх заполоняє кімнату. – Так, а що святкуємо?
Стас розуміє, що вже не один келих шампанського встигла осушити. Тим краще.
– У нас подвійне свято, – відсовує стілець від столу. – Сідай і я розкрию всі карти.
– Я миттю! – зникає в нетрях будинку і чує її дзвінкий голос з ванної. – А пахне таки смачно!
На столі вже лежать три круглі дерев’яні підставки. Він ставить на них тарілки, накриті кришкою. Одну – біля свого місця, другу – біля її столових приборів, третій – по центру, між свічками.
***
– То ресторан тепер наш?– радісно хлопає в долоні Ліза і бере келих. – За це стопудово тре випити!
Вони цокаються. Він випиває половину, а вона осушує келих до дна.
– А друга яка новина? – свердлить Стаса хмільним поглядом, як кішка, що просить їсти.
– Це сюрприз! – підморгує загадково. – Найкраще приберіг на кінець вечері.
– Ну, будь ласка! Я буду чемною дівчинкою, – звабливо підморгує і повільно облизує кінчиком язика вуста, нафарбовані яркою червоною помадою.
– Лізо, всьому свій час! Чекай. – вдавано хмурить брови.
– Ну ти і злюка! – теж насуплює брови, а потім всміхається, зелені очі грайливо блищать. –Ніколи не думала, що ти вмієш так інтригувати!
– Ресторан же тепер мій! – відкриває кришку над стравою дружини. – Без інтриг таке діло не провернути.
– Ого! Таких крутих медальйонів я ще не бачила! – Ліза роздивляється свою страву.
На чорній тарілці лежать три невеликих шматки просмаженого м’яса з золотистою скоринкою, вирізані у формі сердечка, обгорнуті тонкими скибками бекону та приправлені грибним соусом. Навколо них викладена зелена спаржа та розмарин, помідори черрі та в міру насипані ядра червоного і чорного перцю та білі кристалики солі. Все це дивним сузір’ям вистелилось на тарілці, як на полотні картини. Нічого зайвого і в той же час насичено відтінками та виглядає смачно.
– А що там? – показує виделкою на накриту тарілку, що стоїть по центру.
Жестом фокусника Стас розкриває її.
– Цезарь! – хлопає в долоні і пританцьовує, сидячі на стільці, як мала дитина. – Вічність його не їла.
– Твій улюблений! Салати в мене теж нівроку.
– Блін, не впізнаю тебе, романтична вечеря, сам готував, ще й сюрприз якійсь! В тебе ж «бзик»: дома не готувати!
– Ну, просто настав нас час змін! – дивиться як вона розрізає один медальйон ножем, підносить до рота і пережовує – Ну як?
– На цей раз ти дійсно перевершив себе! – і кладе в рот ще один шматок.
– Скуштуй інші, всі підсмажені по-різному: від medium до well done і плюс мясо особливе,сам вибирав.
– Ого, заморочився не на жарт!
Поки вона їсть, Стас розкриває своє блюдо. Там простий свинячий стейк. Звично орудує виделкою і ножем.
На відміну від звичайного столового ножа, яким ріже м'ясо дружина. В нього гострий із міцної сталі ніж, яким він зазвичай нарізає м'ясо на кухні ресторану. Весь персонал знає, що ні за яких обставин той ніж чіпати не можна, бо вилетиш миттю.
Ніж не простий – це один із перших ножів, яким він ще в тій забігайлівці патрав тварин. Ніж – талісман. Взяв його з собою у велике місто і від тоді усміхається доля: спочатку влаштувався помічником су-шефа в невеликий сімейний ресторан, де набрався досвіду і перейшов в мережу ресторанів, там став шеф кухарем та зблизився з хазяїном грузином, який запропонував працювати в іншому його ресторані,який не відносився ні до якого бренду чи мережі.
І от на днях, грузин подарував Стасу ресторан за, за те що його гості були завжди, без винятку, задоволені всіма стравами. Там він приймав лише самих шанованих і багатих клієнтів з якими робив великий бізнес і став потім депутатом і більше цей ресторан йому став не потрібен.
Стас всіма зубами вхопився за цей шанс і тепер має зв’язки, репутацію та потенційних інвесторів, що дають кошти на розвиток власної мережі. А не що давно, прийняв запрошення бути суддею на якомусь кулінарному шоу, на телебаченні.
Але перед цим він має завершити ще одну,особисту справу чи страву? Залежно від того як дивитися на речі, але він не дуже любить філософію, тому переходить відразу до діла.
***
Стас вдруге наповнює келихи і підводиться. Показово стукає виделкою по келиху, в знак того, що буде промовляти тост.
Дзенькіт стихає і в кімнаті на мить стає тихо.
Дружина всміхається, але сидить непорушно з піднятим келихом, затамувавши подих. Як слухняна учениця, приготувалася слухати вчителя і зайвим рухом боїться зіпсувати урочисту мить.
Стас виглядає, як кіно зірка на вручені Оскару. Чорний фрак, білосніжна сорочка, ідеальна зачіска та голлівудська посмішка.
– Хочу випити за тебе і привітати з дуже важливою для нас річницею! – трохи нахиляється і підносить свій келих до її.
– Річниця?– кліпає здивовано повіками.
– Річниця твоєї зради! – вдаряє своїм келихом об її.
Дзенькіт.
На скатертину падають червоні каплі.
Тепер обоє зрозуміли вислів – мертва тиша.
Він чує стукіт її серця, а вона – його рівне дихання.
– За тебе, курво! – порушує мовчанку, дивиться їй у вічі і випиває все до дна.
Ліза мовчки заклякла з келихом в руках.
– Пий, пий! Чи ти забула, за що пити? То нагадаю! – білосніжна посмішка зникає, в очах холод. – Старший офіціант, бармен, адміністратор! Наступним би мав стати хто? Су-шеф? Даня? А потім шеф? Але тут засада – він твій чоловік і тепер ще й власник ресторану. Бінго! Ну що потрахаємося, чи спочатку Даня тобі встромить?
Він сідає і продовжує, наче нічого не сталося, нарізати стейк.
Вона повільно ставить келих і підводиться. Переляк і здивування в очах змінюються на вогники гніву!
– Ні, якраз твоя черга! – вистрелює слова, мов кулі. – Даня простий як двері, але в ліжку вправний! А коли ми з тобою останній раз нормально кохалися? Згадаєш?
Стас зціплює зуби, щоки заливає багрянець, кісточки пальців біліють – до болі стискає руків’я ножа та виделки.
– Чому це ти кажеш тільки зараз? – кричить вже тверезим, але тремким від гніву голосом. – Чекав поки мене весь твій персонал трахне! Не сьогодні ж дізнався!
– Хотів глянути як низько ти падеш! – рум’янець зникає і лице стає бліде та спотворене кривими від гніву вустами.
– Так я курва! Але вперше за вісім років , була щасливою і отримала дійсно насолоду! Бо я відчувала себе вільною з ними в ліжку! – говорить швидко, з кожним словом гучніше і гучніше. – Це не була гра в одні ворота! Колись і ти був таким, поки не почав віддавати себе повністю цій клятій кухні! Цьому грьобаному ресторану! – тикає пальцем спочатку на нього, потім на страви на столі – В що перетворилися наші стосунки? Ти мене інколи трахаєш і все! Задовольняєш свою хіть після задоволення від кухні! Я для тебе жива лялька для показу на тих довбаних світських вечірках , для твоїх партнерів та шанувальників, які запихають в свої черева твоє сране м’ясо! – бере тарілку з недоїденими медальйонами і кидає на підлогу. Залишки їжі та осколки розлітаються на всі боки.
Ліза сідає назад, обпирається ліктями на стіл, долонями накриває голову і втуплює погляд в стіл!
– Але це все для тебе було! – Стас розводить руками в сторони, показуючи на все що є у кімнаті і зачіпляє свічки. Ті падають, вогонь гасне. Кімнату наповнює запах диму і розплавленого воску. – Цей будинок, твоє шмаття і прикраси! Я роблю все щоб ти ні в чому не відмовляла собі! – в серцях кидає виделку на стіл. – Так я люблю свою роботу і ця робота забезпечує нам безбідне життя!
– Це не життя! Це безбідне існування! Коли ми в останній раз відпочивали разом? – зводить на нього очі, голос хриплий, губи тремтять.
– Ну тепер існуватимеш, без мене, моїх грошей і ресторанів!
– Це ми ще побачимо! – цідить крізь зуби.
– Ти нічого не отримаєш! Чуєщ, сука! – б’є по столу стиснутою долонею в якій досі тримає ніж. – І хто потім тобі шмаття купуватиме, ці золоті вісюльки? Даня? Чи офіціант з барменом тебе на Мальдів звозять?
– Хєрушки! – показує середнього пальця. – Половину я у тебе відсуджу, бо зараз це все не твоє, а наше! І після розлучення я отримаю гроші і буду вільна! – теж б’є по столу обома кулаками.
Стас підводиться. Змахується ножем. Пляшка з вином падає і біла скатерть вкривається темним мокрим візерунком.
Ніж встромлює в стіл!
– Ніколи ні ти, ні Даня ні копійкі від мене вже не отримаєте! – тицяє вказівником пальцем на дружину, в очах вогонь, переводить погляд на розлите на столі вино і говорить відстороненим спокійним тоном. – А Даня, сука! Єдиний кому я довіряв, який відкрив мені очі на тебе, виходить не такий простак! – переводить погляд на Лізу. – Ти йому що грошей пообіцяла, як і тим, хто з тобою злягався? Ти ж стара для них, хто тебе візьме задарма? – знову зривається на крик. – Але хрін вам, а не гроші! В мене найкращі адвокати!
– Може я і не молода, але якщо в тебе на мене не встає, то Даня кожен день може! Чуєш, імпотент недолугий! – крик змішується зі схлипування, по щокам течуть сльози, але в очах ненависть. – І фантазія у нього краще працює в ліжку! Задовольнити жінку – не медальйони ці гівняні запікати! Кухар нездара, а не шеф ти!
– Замовкни, суко! – він підходить ближче до неї. – Ти мене принизила, але не зрадою, а тим, з ким ти злягалася. – Голос знову спокійний, але гучний. – Мої підлеглі з мене насміхаються, не поважають, бо трахають мою жінку, в мене за спиною! І це твоя подяка за все те, що я для тобі дав за ці роки?!
– А що ти мені дав? Гроші і золоту клітку, що б я оберігала домашній затишок! – крик переходить в хрип, і заливаючись сльозами, питає. – Що ти зробив, щоб я не була твоєю лялькою? А? Ніхріна! Бо тобі потрібна лялька, а не дружина, не жінка! Навіть дітей ти досі не хочеш!
– Я не тримав тебе! Могла робити що завгодно! – він стоїть збоку від неї на відстані витягнутої руки і дивить на заплакану дружину. Гнів в очах затухає, та злі блискавки в них не вщухають.
– Не тримав! Тобі насрати на мене просто! Вдавав з себе такого турботливого мачо! – схлипує Ліза. – А я вірила, ідіота! Ти цим тримав мене при собі як собачку. Я тільки тепер прозріла, що можу бути іншою! І перший раз я тобі зрадила випадково, напилась на свій же день народження, який святкувала без тебе! Приперлась в ресторан, а тебе не має! Десь зі своїм грузином в сауні розважався! Що там баб скажеш не було? Що ти мені не зраджував? – вона бере в руки свій столовий ніж і роздивляється його мов бачить вперше, слова ллються спокійним потоком. – А Олег був поряд, такий молодий, сильний і я вперше проявила ініціативу, і це мені сподобалось! – вона водить по лезу ножа рукою, потім міцно стискає рукоятку. – Потім Рос, Марк, Даня. Я вже без твого дозволу, чи твого схвалення робила те, що мені дійсно приносить задоволення.
– Ах ти ж шалава брудна! Набридло на пляжі валятися і в інстаграм зі своїми тупими бабами постити лажу? І я в цьому винен? Змінила розваги! – він підходить на крок, нахиляється до її вуха і глузливим тоном, майже пошепки, питає. – А що ти зробила, щоб бути іншою? Ти, бляха, хоч раз мені казала про те яка ти нещасна?
Ліза швидко підводиться і намагається поцілити ножем в обличчя Стасу. Він перехоплює її руку і сильно стискає зап’ясток. Вони опиняються лицем один до одного.
– Я намагалася! – сичить Ліза, кривлячись від болю. – Але ж ти чуєш тільки себе і тільки ти знаєш як мені краще, ти завжди відмахувався. Все потім, подумаю! – їх очі зустрілися і в поглядах – холод. – Ти корчиш з себе тільки такого сильного і розумного, я на ділі всім зади лижеш! Так і ресторан отримав. Ти гірша курва ніж я!
– Заткнись! – відштовхує її.
Вона ледь не падає, але втримується за спинку стільця.
– Ти навіть не звільнив моїх коханців! Вони твою жінку мали, а ти? Чи тобі подобається це?– зводить на нього очі, всміхається і підморгує, наче хоче звабити. – Збоченець! Любиш коли мене мають інші?
– Я їх не звільнив. – Пропускає мимо вух її слова і всміхається теж. – І я навіть потурбувався, щоб вони тебе задовольнили, всі разом. Ти ж не брехала, коли хвалила ці грьобані медальйони? – киває на підлогу, де валяються залишки їжі. – Чи коли ти прутні їхні в рот брала, вони не такі смачні були? А?
***
Стас сідає на своє місце, виймає ніж із столу і наче нічого не сталося, розрізає залишки стейку, нанизує виделкою і кладе м'ясо до рота.
Вона дивиться на залишки медальйонів на підлозі потім на його стейк.
– Ні, я що Ганібал Лектор якийсь, в мене звичайна яловичина. – Підморгує. – Найкраще дісталося тобі!
Вона прикриває рот рукою і біжить до ванної.
Стас підводиться, витирає ніж об скатерть і йде за нею. Ніж бере із собою. У ванні чуються звуки блювання. Потім злив унітазу і ллється вода. Відкриває двері. Ліза стоїть біля умивальника.
– Жаль, це були мої найкращі медальйони. Даня, ще й закупив найкращу свинину.
Вона дивиться на нього широко розкритими очима. Лице морке, під очима чорні розводи від косметики, забльована сукня.
– Жартів не розумієш? – криво всміхається. – Але я не жартував, коли казав, що ти не отримаєш моїх грошей!
Вона блідне, повіки самі починають закриватися, осідає на підлогу і кволим голосом питає.
– Отрута?
***
Стас заходить на кухню, як завжди усміхнений. Білий, ідеально випраний, кітель на ньому сидить теж бездоганно. Оглядає поверхні для приготування, печі, холодильники і морозильні камери. Все чисто: вимито і аж блищить. Так на його кухні завжди. Йому навіть якесь стерво з телебачення ревізію проводило і не могли ні до чого прикопатися. І біда тим хто за собою лишає бруд на його кухні. Він тут господар і бог. І довів це готуючи найкращі страви і навчаючі готувати інших. Він строгий, але справедливий і за це його поважали підлеглі. Допоки Ліза…
– Як успіхи?
– Все готово, шеф! – Даня розставляє на столі тарілки зі стравами.
– Олег, Рос та Марк вже тут?
– Так сьогодні їх зміна.
– Поклич.
***
– Не отрута. Снодійне. – підходить і гладить по волоссю дружину, яка сидить біля умивальника. – Спляча ти моя красуне.
– Ти сучий…– Ліза відключається і завалюється на бік, на білі кахлі ванної.
– Добре, що встигло подіяти до того як виблювала. – ніж, який тримає в руках, кладе на полицю і підіймає непритомну дружину на руки.
***
Через декілька хвилин старший офіціант Олег, бармен Ростислав і адміністратор Марк вишикувались на кухні перед Данею і Стасом. Біля них на столі стоять страви, які приготував су-шеф.
– По перше, хочу повідомити, що скоро Данило, скоро стане Шефом-кухарем. – Чітко промовляє кожне слово Стас, наче на якісь урочисті події і дивиться по черзі на кожного присутнього. – Але вітати зарано. Він приготував, деякі страви. – Киває на заступника. – Я хочу щоб ви їх скуштували і сказали свої думки. І головне зрозумійте мета не оцінити кулінарні здібності мого заступника. А зрозуміти чи нашим гостям це сподобається більше ніж те, що ми готували до цього. Все ясно?
Всі закивали, хтось сказав «так».
– Чудово! Надіюсь ти отрути не підклав? – звертається до Данила, всміхаючись
– Все чікі-пукі шеф. Сам пробував. Але…– замовкає, вагаючись чи треба продовжувати.
– Що? – у впевненому погляді Стаса на мить виринає тривога.
***
Він кладе її у ванну і роздягає. Роздягається сам, викидає одежу у коридор та зачиняє двері. Дивиться на оголену дружину і говорить спокійним, відстороненим голосом.
– Яка ж ти все таки тварюка, хоч і гарна досі. Ні. Тварюка – це ж наче тварина, а тварини так не вчиняють. Хоча, свині де їдять там і гадять. А я тебе любив, піклувався, кормив, одягав і оберігав як міг від усіх проблем. А ти взяла і наклала мені в душу. Ти гірша за свиню. Ти навмисне це зробила. І отримувала від цього задоволення. Тобі подобалось мене принижувати кожного разу, як ти злягалися з тими нікчемами. Знаєш, я теж колись отримував задоволення від однієї справи. До того як приготування стало моїм улюбленим ділом.
***
– Але… Шеф, ця свинина якась дивна. Ніколи ще не готував з такого м’яса. Чи це не свинина?
– Вгадав! – тривожний вираз вмить зникає. – А я вже грішним ділом подумав, що ти втратив форму.
– Та я…– затинається Даня.
– Жартую. Не давно вивели нову породу, – обертається до інших. – І м'ясо найсвіжіше, перевірив особисто. Та що, панове прошу до столу!
Рос, Олег та Марк підходять до тарілок, беруть виделки і починають дегустувати їжу.
– Смачного! – всміхається Стас.
Виймає з кишені свій ніж-талісман і кладе серед інших кухонних знарядь. Скоро розпочнеться зміна і для нього знову знайдеться робота.
***
Стас вмикає воду і та з шумом тече в умивальник. Він продовжує говорити до сплячої дружини.
– В юності я любив вбивати тварин, а особливо подобалося колоти свиней. Вони не були таким привабливими як ти, але так верещали. Ух-х! – Бере з полиці ніж. – Але ти помреш мовчки. Жаль. Та не потрібно, щоб хтось це чув. Не переживай. Я був найкращий різник свиней на селі. Тепер я найкращий шеф кухар в місті. І стану найкращим ресторатором в країні. Але ти цього вже не побачиш і не станеш на заваді. Я все зроблю швидко. Ти навіть не прокинешся…
Вона стікає на білу поверхню: густа, темна, липка. Він вже й забув як це, коли вбиваєш.
