Несамовите

1

- Кіро, та досить тобі, поїхали з нами, - Олег вже втомився вмовляти дівчину поїхати з ним і друзями у гори з наметами.

- Олегу, ти все правильно сказав - досить! Я не хочу туди їхати. Які гори? Які намети? Ти взагалі в своєму розумі? Спати на сирій землі і ходити в туалет за кущик…, - Кіра вже не знала як їй викручуватися, всі попередні аргументи були явно неефективними.

- Все не так погано, як ти кажеш. Це природа, ліс, гори, озера. Скільки можна сидіти вдома? От скажи мені, коли ми востаннє кудись виїжджали разом?

- Ой, вибач, що через карантин нам не виходило нікуди з’їздити цього року. І я, між іншим, тобі пропонувала поїхати відпочивати кудись в Туреччину, - Кіра одразу ж пошкодувала, що нагадала йому про це.

- Досить! Ти ж знаєш, що я не можу зараз собі дозволити витрачати гроші на відпочинок закордоном, - Олег почав зриватися на крик, - а ти постійно мені цим ще й дошкуляєш!

- Я не хотіла, - Кіра явно зніяковіла і її злість ніби кудись випарувалася. В цій суперечці їй точно не хотілося його образити.

- Знаю…, - Олег і сам трохи розслабився, - Чого ти так зі мною? Я хочу поїхати з тобою за місто, на природу. Там будемо лише ти, - Олег підійшов до неї, обійняв її за талію і продовжив, - я і безкраї гори.

- Говориш ти дуже поетично, це факт. Проте, хіба ти сам не казав, що ми їдемо із Катею та Сергієм?

- Ну і вони теж будуть, - Кіра почала вириватися із його обіймів, але він не відпускав, - Гей, гей, чого ти? Слухай, я не знаю, що у вас відбувається із Сергієм. Можливо ви мені щось не розказали до кінця?

- Ой, тільки дурниць не говори, - Кірі все ж вдалося вивернутися із обіймів Олега і вона відійшла від нього на декілька кроків, - Між нами нічого не відбувається. Ти краще в нього запитай, чому він так до мене ставиться!

- Кіро, та не починай ти знову. Нормально він до тебе ставиться. Зрештою, він запросив нас обох. Якби у нього були із тобою якісь проблеми, то він просто би поїхав удвох із Катею, - Олег знав, що тут він відверто лукавив. Він і сам неодноразово помічав, що Сергій ставиться до Кіри із осторогою. Постійно радить йому покинути її, каже, що вона не та за кого себе видає.

Олег познайомився із Кірою цілком випадково. У нього був виступ у невеличкому барі у Львові, а вона зайшла туди з подругами просто випити вина. Він, на правду, і досі не розуміє, як вона, багата, освічена, у розумінні декого - «мажорка», звернула на нього увагу. Олег був простим хлопцем, у якого не було, фактично нічого. Із самого його дитинства у батьків були проблеми із грошима, а якщо точніше – із їх відсутністю. Тато тяжко працював на заводі, а мама була шкільною вчителькою. Зарплати в обох були невеликі, до того ж тато важко хворів багато років. Фраза, яку хлопець чув від батьків чи не частіше від «ми тебе любимо» - «у нас немає на це грошей» або ж «ми не можемо собі цього позволити». У Кіри натомість було все, чого можна тільки хотіти: дорогі іграшки в дитинстві, поїздки за кордон на канікулах, пізніше – дизайнерські сумочки від «Chanel» і перший автомобіль Lexus на вісімнадцятиріччя. Як доля звела разом людей з таких полярно різних світів досі загадка.

Загадкою було і те, чому Олег був з Кірою. Вона кохала його, як нікого досі, а він не відчував до неї нічого більше, окрім прив’язаності. Йому було комфортно, коли вона була поруч. Хлопцеві було спокійно, якщо вона сиділа за першим столиком, коли він виступав, і дивилася йому просто в очі, щоб не хвилювався. Олег звик, що кожного разу, коли він надсилав свою музику продюсерам і отримував чергову відмову, вона була поруч і говорила, що у нього все вийде, потрібно лише почекати. Кіра була тією людиною, яка по-справжньому в нього вірила. Вона також стала тією найбільшою підтримкою, коли він посварився з батьками через те, що вирішив не закінчувати університет, а хотів зайнятися музикою. Кіра завжди була на його стороні у будь-якій сварці, підтримуючи його та направляючи. Напевне отак він і звик жити. Так він звик бути з нею.

- Олегу, я нічого не починаю… Невже не можна обійтися якось без цієї поїздки? Або, якщо хочеш, ми можемо поїхати вдвох. Знімемо номер, з вікон якого буде видно Говерлу, - Кіра почала повільно до нього підходити, - і просто побудемо разом. Без Сергія, без цієї його Каті.

- Кіро, хіба ти не можеш трохи потерпіти їх заради мене? Послухай, ми з Катею і Сергієм дружимо ще зі школи. Ми постійно їздили всюди втрьох. Я не можу просто їх отак взяти і покинути.

- Ну тоді можеш покинути мене. Їдьте собі знову лише втрьох, я не ображуся, - голос дівчини звучав дійсно без злості,- Я справді розумію, що вам добре разом, але в мене не виходить з ними ніяк порозумітися, якби я не намагалася налагодити контакт.

- Можливо ця поїздка і є тим шансом, який допоможе?, - Олег зачепився за цей аргумент, наче потопаючий за соломинку, - А чому ні? П’ять днів разом, вчотирьох, подалі від інших людей і цивілізації. Ми будемо ходити гуляти в ліс, купатимемося в озерах, ввечері грітимемося біля вогню. Хіба не романтично?

- Романтично… було б, якби не вони двоє. Проте, що я можу зробити? Їдьмо…, - Кіра, здається, нарешті здалась, - Але в мене є одна умова.

- Якщо ти поїдеш – що завгодно.

- Якщо мені не сподобається, я поїду раніше.

Олег з розумінням усміхнувся.

- Я готовий йти на більші поступки. Давай так: якщо тобі не сподобається, або ж буде важко із Сергієм та Катею, ми всі поїдемо раніше.

- Слухай, як всі готові їхати звідти раніше, то нащо взагалі нам ті намети? Я одразу знаю, що мені там не сподобається, а про порозуміння з Сергієм і тією його «святошею» не може бути й мови. Залишаємося вдома, та й по всьому.

- Е, ні, на такі умови я не згоден. Якщо ми там не проведемо всі п’ять днів, як планували, то три точно будемо.

- Ну добре. Ти все ж виграв.

2

Через два дні, зранку у п’ятницю, Сергій з Катею автомобілем заїхали за Кірою та Олегом. Дорога їх чекала неблизька, та й потрібно було заїхати ще у супермаркет за продуктами. Як не як, а на декілька днів їм потрібно запастися. Всю дорогу Сергій не випускав свою камеру з рук, чим неабияк дратував Кіру, яка і так була не в гуморі.

- Слухай, та камера тобі до руки ще не приросла?

- Кіро, будь ласка, - Олег тихо прошепотів їй на вухо, - не починай.

- А я бачу нашій міс Невдоволення знову щось не так, - Сергій був у доброму настрої і його не могли зіпсувати навіть випади зі сторони Кіри.

Олег легко сіпнув Кіру за рукав, сподіваючись, що вона припинить те, що почала, але, здається, вона так вирішила розважатися в дорозі.

- А що, для блогу потрібні лише завжди усміхнені і щасливі обличчя?

- Було б непогано, знаєш. Людям не хочеться дивитися на постійно невдоволений писок. Я досі не знаю, як в Олега це виходить, - Сергію теж палець в рот не клади, за себе постояти вміє.

- Сергію, досить, - цього разу вже обізвала Катя, яка була за кермом, - нам їхати ще декілька годин, не починайте тут сварки.

- Я вам більше скажу, - Сергій не вгавав, зауваження Каті він пропустив повз вуха, - нам ще жити разом п’ять днів.

- До речі, я тут подумала, - Кіра вирішила не втрачати можливості скоротити їхній гірський похід, - можливо ми побудемо в наметах днів зо три, а потім поїдемо у невеличкий тур по замках?

- Ідея класна, - Катя, мабуть, теж була не надто в захваті від п’ятиденного життя в наметі на сирій землі, тому прийняла таку пропозицію із ентузіазмом.

Кіра на долю секунди вже була зраділа, що у неї тут є хоча б маленька підтримка. Нехай вона Катю недолюблювала, яка її, між іншим теж, але зараз будь-який союзник для Кіри не був би зайвим. Однак Сергій, як завжди, знайшов спосіб втихомирити свою кохану.

- Катю, ну чого ти? Ти ж так само, як і я хотіла цю поїздку. І спішу нагадати, на всі п’ять днів, - останні слова він промовив із притиском, що вказувало на те, що її думку більше вислуховувати ніхто не буде.

- Так, так, хотіла, - Катя відповіла із долею розчарування в голосі, але, на щастя, Сергій цього не помітив.

У їхніх відносинах завжди командував він, а вона не заперечувала. Катя була разом із Сергієм ще зі школи. Вони разом поступили в університет і знімали квартиру. Коли ж він на другому курсі вирішив, що хоче стати відеоблогером, буде подорожувати по світу та Україні й зніматиме це все на камеру, вона була проти. Єдиний раз за весь час їх стосунків вона заперечила йому. Вони сварилися декілька днів, а потім Сергій з’їхав від неї. Катя і досі не знає, де він тоді жив, мабуть, в Олега, але той їй не зізнався. Тоді дівчина вперше в житті зрозуміла, наскільки Сергій їй дорогий. Коли ви разом стільки років, то ти перестаєш цінувати компанію тієї людини, а радше сприймаєш її як належне. Тоді вони розійшлись майже на місяць. Вона на нього злилася ще декілька днів, а потім просто сиділа у їх квартирі в очікуванні, що він повернеться. Проте цього так і не сталося. Тоді вона подзвонила йому перша, запропонувала зустрітися. Він відмовив. Сергій і справді сильно на неї образився за те, що вона сказала тоді, за те, що не підтримала його у такому відповідальному рішенні. Навіть його батьки, які прагнули для нього найкращої освіти і стабільної роботи в майбутньому, тоді не перечили його рішенню, а вона була проти. Так пройшло ще декілька днів і Сергій зателефонував сам.

Вони зустрілися в їх улюбленому кафе, де чи не щодня перед парами зранку брали собі по каві. Розмова була довгою і важкою. Сергій дорікав Каті, що вона, будучи тією єдиною людиною у всьому білому світі, чиєю думку він дорожить, не підтримала його. А вона просила пробачення за це. Його переїзд із їх спільної квартири вибив її із колії, вона не розуміла, що їй робити далі. Тому, коли Сергій сказав, що повернеться до неї лише якщо вона обіцяє більше ніколи не перечити йому у таких справах, Катя погодилася. Можливо зараз, коли пройшло вже декілька років, вона шкодує про таке своє рішення. Від колишнього турботливого Сергія не залишилося майже нічого. Зараз же він любив командувати, став деспотичним, а вона терпіла. Катя досі не перечила йому і не тільки у справах, які стосувалися його блогу чи чогось на кшталт цього, вона мовчала абсолютно завжди, коли приймалися рішення. Сергію так було зручно, він завжди робив, що хотів, а інколи тягнув і Катю у свої авантюри. А вона мовчала і робила те, що він скаже, бо так сильно боялася втратити його знову.

- Я так бачу, нас вже двоє тут таких, хто не хоче валятися п’ять днів у наметі, - Кіра вимогливо дивилася на Катю у дзеркало заднього виду, - то може ми все ж побудемо там лише три дні, а потім поїдемо у готель, відпочинемо по-людськи, по-цивілізованому, помиємося у теплому душі, а тоді поїдемо дивитися на замки?

Сергій просто втупив свій погляд у Катю, очікуючи на відповідь.

- Та ні, якщо ми вже вирішили, що п’ять днів, хай буде так. Якщо в нас ще залишаться сили і бажання, то можемо потім поїхати в замки, - Катя не могла відповісти по-іншому.

«Слабачка» - промайнуло у голові Кіри. І саме зараз вона зрозуміла, що, насправді, ніхто не збирався їхати додому раніше, якщо щось піде не так. Всі, окрім неї, звісно, були згодні сидіти в лісі цілих п’ять днів. Кіра злилася вже від тепер і аж ніяк не розуміла, як їй вдасться пробути із цими людьми ще стільки часу.

Решта поїздки виявилася доволі нудною. Більше ніхто не хотів розмовляти, очевидно всі подумали, що, мабуть, краще жодних розмов, аніж ті, які в них були. У такій тишині Кіра заснула на плечі в Олега. Години за дві дороги Катя та Сергій помінялися місцями, щоб вона могла теж трохи відпочити, а до місця п’ятиденного відпочинку довезти їх мав вже Сергій.

3

Ввечері, коли вони розклали намети і поїли, Олег вирішив трохи поспівати. Не дарма ж він за стільки кілометрів віз із собою свою гітару.

- Який сьогодні репертуар?, - запитала Катя.

- Ну який, який? Традиційний.

- Тобто?

- Почнемо з Бумбоксу, закінчимо Океаном Ельзи.

Вони всі дружно розсміялися. Чи не вперше з початку дня всі були на одній хвилі. Навіть Кіра, яка так рвалася додому, чіпляючись за будь-що, аби скоротити їх термін перебування тут, трохи заспокоїлася. Вони любила слухати Олега, його голос діяв на неї як найкраще заспокійливе.

Декілька пісень по тому неочікувано обізвався Сергій:

- Народ, а ви знаєте скільки страшних легенд криє ця місцевість?

- Коханий, може ми обійдемося без страшилок на ніч, будь ласка. Ти ж знаєш, що я до чортиків цього всього боюся.

Сергію, здається, було однаково на страхи Каті, тому він продовжив.

- Якраз про чортів, - він усміхнувся і глянув на свою кохану, ніби хотів побачити її реакцію.

Катя ж зіщулилася чи то від холоду, чи то від страху, який повільно огортав її навіть ще до початку розповіді. Олег з Кірою тяжко зітхнули, оскільки теж не були в настрої для страшних історій, однак Сергію ніхто не заперечив, тому він розпочав свою історію:

- Я думаю, ви знаєте біля якого озера ми знаходимося, - питання було, звісно, риторичне, бо він вже декілька днів розповідав їм про це озеро і гори, які знаходилися в цій місцевості, - Несамовите. Люди переповідають багато легенд про це озеро, але одна видається мені найбільш правдоподібною.

Голос Сергія став загадковим і низьким. Говорив він майже пошепки, щоб слова звучали якомога містичніше – все в традиціях старих-добрих фільмів жахів. Залишалося лише присвітити обличчя знизу ліхтариком.

- Сергію, слухай, давай, якось іншим разом, о'кей? Ми всі дуже втомилися в дорозі, а ти, я бачу, хочеш ту історію годину розказувати – Кіра, як завжди, не витримала і вирішила припинити ті всі дитячі забави.

- Кіро, дарма ти так, - Сергій же мав чіткий намір розповісти цю містичну легенду, - Це місце криє багато таємниць і, враховуючи те, що нам тут жити ще декілька днів, я б на твоєму місці хотів би знати, чого очікувати.

- Ага, обмороження кінцівок очікувати. Добре, давай розказуй, тільки швидко, бо я спати хочу, - Кіра невдоволено фиркнула і сіла знову на своє місце.

- Ну, після цієї історії ти навряд чи заснеш, але слухайте. Карпатські ліси стали останнім пристанищем для багатьох грішників, які вирішили піти зі свого земного життя саме тут… .

- До чого тут те? З озером то що?, - Кіра ніяк не заспокоювалася. Вона явно не хотіла засиджуватися допізна, а хлопець почав ту історію занадто здалеку.

Сергій кинув на неї роздратований погляд, але цього разу не відповів нічого і просто продовжив розповідати.

- Так от. Душі всіх грішників, які покінчують тут із життям чи то через повішання, перекидаючи мотузку, можливо навіть, через гілки того дуба, який тобі так сподобався дорогою сюди, Кіро.

- То не дуб був, ідіоте, то граб.

Олег щиро розсміявся із такого зауваження Кіри, яка очевидно хотіла зіпсувати Сергію всю розповідь. Тихо сиділа лише Катя, яку ця обстановка щиро лякала.

- Ну чи граб, хоч ялинка, то неважливо. Важливо ж те, - голос його знову став низьким і загадковим, - що немає різниці чи хто втопився в холодних гірських водах, чи повісився на могутніх вітках столітніх дерев, чи, можливо, життя його було забрано силою, душа тієї людини потрапляє в Несамовите. Коли ж хтось із живих вирішить потурбувати їх спокій, то з озера з’являється білий вершник на білому коні і гарцює що є сили навколо Несамовитого. Де ж кінь вдарить копитом об скелю, там відламуються з неї величезні шматки льоду.

- Оце і вся твоя страшна історія? В озері живе той самий принц на білому коні?

- Кіро, може ти нарешті заткнешся?, - Сергій гримнув на неї, не витримавши.

- Гей, спокійно всім, - Олег вирішив закінчити ці сварки, але йому аж ніяк не хотілося ставати на жодну із сторін.

- Не тільки «принц на білому коні», - кажучи ці слова Сергій перекривляв Кіру, - Після того з водяної безодні виходять душі, які знайшли там свій останній спочинок, і починають збирати ті шматки льоду у велетенські мішки. Потім же вони розлітаються на всі сторони від Несамовитого й, пролітаючи над селами, розв’язують їх. Тоді в селах валить страшний град. Не раз жителі навколишніх сіл вже помічали, що коли хтось потривожить спокій душ, то за півгодини збираються чорні, грозові хмари так, що світу білого кругом не видно і вирує страшна гроза.

- А ще це можна пояснити особливістю гірської місцевості. Кінець, - Кіра вирішила сама підсумувати цю «страшну історію», бо вона не могла просто дивитися як бідна Катя мало не трясеться від жаху. Та й вона сама вже трусилася трохи, але від холоду.

- А що коли це правда?, - запитала вона тремтячим голосом.

- Ну звісно це правда, а ще тут живуть мавки і щезник. Ти що не читала «Тіні забутих предків»?, - Кіра, здається, дарма нагадала їй про цих персонажів гірських легенд, - Катю, не будь маленькою! Це все дитячі казки, а Сергій твій ще й розповідач такий собі.

Сергій знову злісно окинув Кіру оком, але змовчав. Він і досі не розумів, чому Олег терпів цю зазнану «мажорку». Хлопець постійно боявся, що одного дня вона просто награється Олегом і покине його. Вона така є, вона відноситься до такого типу дівчат, які просто бавляться іншими, гуляють з простим хлопчиною, поки не підвернеться варіант по-краще. Сергій переживав, що його друг просто не витримає зради Кіри. Олег важко справлявся із сваркою з батьками, а зараз у нього в житті з рідних людей залишився тільки Сергій, і, як би не сумно йому було це визнавати - Кіра. Вона ж, своєю чергою, має люблячих батьків, купу грошей, друзів, Олег для неї просто забавка, яку вона викине, коли вподобає собі іншу.

Друзі мовчки всі розійшлися по своїх наметах. В Сергія з Катею він був трохи більший, бо хлопець взяв з собою все обладнання, необхідне для зйомок. Заснули всі швидко, бо за день таки добрячи вимучилися. Погано спала лише Кіра, якій постійно щось дошкуляло і вона крутилася, наче принцеса на горошині.

4

Наступного ранку вони прокинулися пізно, близько 11 години. Із планів на день у них було лише сходження на гору Туркул. Для Сергія це вже далеко не перше сходження на цю гору, тому вони спокійно могли обійтися без гіда. Хлопець з дитинства любив активний відпочинок і в його скарбничці вже було по декілька сходжень на Пікуй, Парашку, Піп Іван, Петрос, Говерлу і багато інших. Не вперше підійматиметься він і на Туркул. Олег достеменно знав, що варто із собою брати, як одягатися та як правильно підійматися.

Вони поснідали, взяли із собою в дорогу продуктів, Сергій окрім всього взяв, звісно ж, відеокамеру й квадрокоптер. Після того пішли настанови від нього:

- Дорогою всім уважно слухати мене. Слідувати позаду, я знаю куди йти. Перерв по дорозі ми не робимо, обід у нас буде вже на вершині. Ця гора доволі низька, тому сенсу відпочивати немає. З речей брати лише необхідне, бо інакше вам буде важком нести. Темп ходьби задаю я, якщо ви не слабаки, то все буде нормально, - на цих словах він багатозначно подивився на Олега з Кірою, - Я сподіваюся, що вдягнулися ви тепло, бо зараз надворі прохолодно, а на вершині буде просто дубак. Нічого не несіть в руках, на випадок чого, вони вам знадобляться вільними.

Маршрут їхній починався із того самого озера, про яке вчора так натхненно розказував Сергій – Несамовите. До нього їм було рукою подати із місця їхньої зупинки. Вони вийшли одразу біля нього і перед ними при світлі дня відкрився неймовірний пейзаж. Місцевість навколо Несамовитого оточують велетенські скелясті гірські хребти, а долина, в якій знаходиться це «морське око» створювала помітний контраст. Кругом все було вкрите зеленню, росла трава, квіти грали барвами навколо, а далі простягалися поля альпійської сосни.

Всі зупинилися щоб насолодитися цим неймовірним краєвидом. Навіть Кіра, яка поки, крім того дерева дорогою сюди, не бачила нічого цікавого для себе, втратила свою здібність знаходити недоліки у всьому. Вони повільно спустилися до озера і вирішили зробити трохи знімків, а Сергій же витягнув свій квадрокоптер та знімав все з повітря. Через деякий час, коли він відзняв весь потрібний матеріал, а решта друзів досі не мали достатньо знімків, щоб вирушити далі, Сергій вирішив подуркувати трохи, щоб прискорити їх.

- Гей, народ, дивіться, що зараз зроблю, - голос його звучав, ніби в підлітка-забіяки, який хоче десь нашкодити.

Сергій знайшов камінь на землі і замахнувся кинути його в озеро. Катя не втрималася.

- Ти дурний, чи що? Не роби цього! Ти ж сам розказував ту легенду.

- Катю, Боже, не будь дитиною, - Кіра закотила очі.

Хлопець знову замахнувся й цього разу вже таки вкинув камінь у воду і розсміявся.

- А, я бачу ви два чоботи пара…, - Кіра зітхнула.

- Ну і нащо ти це зробив? Нам ще стільки часу йти на гору. Що коли і справді дощ почнеться? Нас там просто здує з тієї верхівки!, - Катя ніяк не вгавала.

- Казки те все!, - Кіра повернулася до Олега, який досі просто мовчки спостерігав за цим всім, в надії, що він її підтримає, - Ну хоч ти їй скажи.

- Так, а що я? Я вірю, що тут град може падати. Не через камінь той в озері, звісно, але на верхівці нас і справді може зловити дощ.

- Та що б вам, - Кіра просто розвернулася і пішла в сторону Туркула, - Агов, гіде, ти йдеш чи ні?

Не зважаючи на те, що гора Туркул – одна з найнижчих у цій місцевості, вона захоплює своєю красою. Її мало не ідеальна трикутна форма вражає, а виступи, схожі на сходи, розташовані зі східної сторони, роками допомагають мандрівникам швидше сходити на вершину.

Вони зібрали всі свої речі, декілька разів перевіривши, чи все на місці, і відправилися далі в дорогу. Йти їм було важко, бо Сергій задав всім швидкий темп. Йому кортіло знову піднятися на вершину, подихати свіжим карпатським повітрям, розрідженим трохи на висоті, але ж чистим. Десь за хвилин двадцять п’ять небо захмарилося й почав накрапати дощ. Катя з осудом подивилася на Сергія, але нічого не сказала. Останні три дні в них були досить напружені відносини, а вона і так вичерпала свій «ліміт» зауважень йому за цю поїздку.

Катя дуже часто хотіла заперечити Сергію, спробувати переконати, відговорити робити щось, але не наважувалася. Вона пам’ятала як спробувала відмовити його стати відеоблогером і що він зробив у відповідь. Зрештою, тепер це його захоплення стало непоганим способом заробітку. Він знімає відео їх подорожей, розповідає про цікаві місця України та світу, які обов’язково варто відвідати у своєму житті, а його підписникам це подобається. Очевидно, Катя помилялася, коли казала, що це лише дитячі ігри. Тому, з того часу вона йому довірялась більше. Навіть у випадках, коли їй щось не подобалося, Катя покладалася лише на його рішення. Він знає краще.

Іноді, зізнатися чесно, Катя заздрила Кірі. Вона могла сказати Олегу все, що думає, а він нічого не скаже натомість. Моментами це було навіть занадто. Кіра могла чіплятися його через будь-яку дрібницю, але, здається Олег нічого не мав проти. Хлопець спокійно вислуховував ті всі претензії дівчини, а потім просто підходив, обіймав її і казав, що вони все вирішать разом. Катя ж не чула таких слів від Сергія вже більше як чотири роки.

Ще за хвилин десять зірвався шквальний вітер і їх сходження перетворилося на ціле випробування. Дощ поривами бив у обличчя, вітер ускладнював ходу, їх дощові плащі тріпотіли так сильно, ніби їх рвало на шмаття. За ті лише, мабуть, п’ятнадцять хвилин, коли падав дощ, вони втомилися більше, ніж за півгодини сходження. Злива ж припинилася так само різко, як і розпочалася. Хмари на небі досить швидко розійшлися й знову засвітило сонце. За години дві, вже недалеко від вершини, їм таки довелося зробити перерву, бо всі, включаючи Сергія, були занадто втомленими.

- Чувак, мушу визнати, що то було страшно, - Олег хотів нагадати Сергію, що в таку зливу вони попали саме через нього. Мабуть…

- Ти про той камінь?

- А я казала!, - Катя все ж не втрималася від ремарки.

- Та чого ви такі перелякані, їй Богу. Це дурня і нічого більше, - Кіра ж залишалася при своїй думці.

Через декілька хвилин вони знову розпочали сходження і менше, ніж через годину були на вершині. Там перед ними відкривався просто неймовірний краєвид. Повсюди їх оточували гори, а внизу виднілося Несамовите. Вони знову взялися за свої ґаджети, щоб фотографувати, а Сергій прийнявся за зйомку для свого блогу. Цього разу це зайняло трохи більше часу. Після імпровізованого обіду, якого всі так чекали, вони ще трохи посиділи на вершині і розпочали спуск. Години за чотири друзі вже були у своїх наметах, втомлені, але задоволені.

5

Наступного дня всі прокинулися раніше, хлопці вирішили зранку пройтися схилами гір, пошукати гриби. Катя із задоволенням приєдналася до них, але не Кіра. Вона з самого ранку була понурена і постійно жалілася, що її болить все тіло. Ніхто не звертав особливої уваги на її «театр одного актора», як висловився Сергій, навіть Олег. Він взагалі не мав особливого бажання зараз бути з Кірою. Карпатські гори навіювали йому натхнення, а в голові постійно звучали все нові і нові мелодії. Дівчина ж тільки мішала його музі, постійно відволікаючи його від творчості.

До самого вечора Кіра намагалася якось достукатися до Олега, але в неї не виходило. Він, здається, зовсім не слухав, коли вона говорила, що захворіла. Не слухали її і Катя із Сергієм. Почувалася дівчина таки недобре. У неї почався кашель і підвищилася температура. Схоже було, що вона підхопила простуду поки підіймалася на ту гору в дощ. Проте, це нікого не хвилювало, всі були зайняті власними справами. Абсолютно всі, навіть Олег, були впевнені, що вона прикидається, щоб просто поїхати додому. Ввечері, коли вони сиділи разом біля вогню, вона не витримала.

- Слухайте, мене вже дістало спати на твердій землі і їсти консерви! Я хочу додому. Я більше не можу тут знаходитися, я застудилася, в мене підвищилася температура! Давайте ми, все-таки, поїдемо додому, прошу…

- Боже, Кіро, припини ламати комедію тут! Ми всі знаємо, що з тобою все в порядку. Просто комусь наша поїздка не подобалася з самого початку, а тепер той хтось просто шукає привід забратися звідси, - Сергій був аж занадто прямолінійним.

Кіра мало не плакала. Чи не вперше в житті вона опинилася в такій ситуації. Дівчина розуміла, що, мабуть, занадто маніпулювала й хитрувала, щоб отримати те, що їй хотілося. Проте не цього разу. Вона ніби опинилася в байці про пастуха-жартівника, який постійно обманював інших пастухів, що на отару напав вовк, а коли ж справді так сталося - йому ніхто не допоміг. Кіра цього разу засвоїла той самий урок: якщо хочеш, аби тобі вірили-ніколи не кажи неправду. На жаль, вже було запізно.

- Будь ласка, Олегу, ну скажи їм. Я тебе дуже прошу. Ти хіба по мені не бачиш, що я не обманюю?, - вона благально дивилася на хлопця мало не зі слізьми на очах.

Олег, направду, бачив, що Кіра застудилася і погано почувалася, але він зовсім не хотів їхати додому. Тут, в горах, в нього з’явилося таке натхнення творити, якого не було вже роками. Це повітря, гори, озера, абсолютно все спонукало його до творчості, він не міг це просто облишити та поїхати зараз додому. Йому було шкода дівчину і він почувався найбільшим егоїстом у світі, але твердо вирішив залишитися.

- Кіро, якщо тобі зле - пий ліки. Ми привезли з собою цілу аптеку, думаю тобі вистачить, - Олег підвівся, щоб йти до їх намету, але його зупинив крик Кіри.

- ТИ! Ти завжди думаєш тільки про себе! Тебе зовсім не хвилює, що я можу підхопити запалення легень! Ти готовий тримати мене хвору тут в холодних горах, змушувати спати на зимній землі, заради чого? Щоб просто твій любий друг не образився? Щоб його довбаний блог не втратив бодай одного підписника? Ти – ганчірка, Олегу! Ти такий самий як вона, - Кіра різко повернулася до Каті і вказала на неї пальцем, - вона терпить цього божка, бо боїться його втратити, а він і так робить що хоче. Він командує нею, тобою, хоче командувати мною. Але знаєш що? Знаєш що, скурвий ти сину? Я не така безхарактерна як ви. Ти мене питав, що в нас відбувається, тобі було цікаво чому я йому не подобаюся. Бо я не слухаю його, бо я не терплю його вибрики. Ця бісова поїздка з самого початку була хріновою ідеєю, але я поїхала сюди заради тебе. А тобі начхати на мене!

Кіра кипіла зі злості, від крику у неї виступили вени на шиї, а голос зірвався. Вона кричала як несамовита. І їй стало легше. Ні, не фізично. Їй з душі ніби впав камінь. Дівчина місяцями не могла цього сказати Олегу просто в очі, а це було саме те, що вона думала про їх відносини із Сергієм. Вона бачила, що в їх компанії він головний, а Катя та Олег просто раби величного пана. Кохання Кіри не дозволяло їй сказати це вголос, вона знала, як це може зіпсувати йому настрій. Однак сьогодні дівчина зрозуміла, що по-справжньому кохає тільки вона. Олегу дійсно було все рівно на неї, на її здоров’я і, як це не сумно визнавати, її почуття. Тепер вона бачить це чітко.

- То я безхребетний? Знаєш, в чому проблема насправді? В тому, що я не роблю все для тебе, для нашої міс «в мене багатий татко, який купить і зробить все, що я хочу». Я знаю, що ти звикла, коли світ крутиться лише навколо тебе, навколо нашої принцеси. Але знаєш що? Ти теж ніхто! Без свого таточка ти в цьому світі лише пусте місце.

- Ой, вибач, звісно, що мої батьки вміють заробляти гроші на відміну від твоїх. Хоча яка тобі різниця, ти ж із своїми не спілкуєшся. Вони тебе кинули, лишили самого, як цуценя в лісі. Ти погнався за ідіотською мрією, а вони, бач, не підтримали, сказали, що ти дурний, якщо хочеш залишити університет заради музики. І знаєш що? Вони були праві. Може якби ти довчився ті декілька місяців, то розумніший би став.

Олег більше нічого не відповів. Він сам боявся того, що міг сказати. Слова Кіри зачепили його до глибини, а вона й знала, що так буде. Кіра знала, що він тяжко переживає сварку з батьками. Олегу було образливо це все слухати. Він розумів, що вона не говорила це все в пориві злості і на емоціях, не обдумуючи. Те все, що вона сказала – якраз те, про що вона думала вже довгий час. Певною мірою він розумів її обурення. Олег знав, що не кохає по-справжньому Кіру. В глибині душі він розумів, що рано чи пізно вона це усвідомить. Однак це не дає їй права таке говорити. Вона могла сказати що завгодно, будь-що, що могло зачепити його, але вона вирішила зіграти саме на темі батьків. Ну і нехай.

Олег знову попрямував до наметів і пробурмотів по дорозі до Сергія, який стояв поруч з Катею, ошелешений.

- Я сьогодні переночую у вас.

Всі були втомлені і вирішили розійтися по своїх наметах. Кіру, здається, ця сварка вимучила найбільше, в неї підвищилася температура вже до тридцяти восьми градусів, тому вона просто лежала в своєму наметі, не виходячи звідти. Катя декілька разів заходила до неї, спитати як вона і чи їй щось потрібно, але Кіра просто виганяла її. Якщо ж їй не повірили тоді, то тепер цього цирку бачити не хоче вже вона. Кіра зателефонувала батькові й він погодився прислати за нею водія, щоб забрати звідси. Вона не казала нічого про це Олегові. Здається, сьогодні був останній вечір, коли вони бачилися. Після такої розмови вона теж не надто сильно хотіла його бачити. Дівчина і сама не розуміла, як могла бути такою сліпою і наївною всі ці роки. Кіра думала, що Олег її кохав, бодай трохи, але він просто бавився нею.

Колись Сергій «попередив» Кіру, щоб вона не бавилася Олегом. Він був впевнений, що вона його не кохає, а всього лише тримає поблизу, поки не з’явиться якийсь багатий «папік», в руки якого таточко її «передасть», ніби вона перехідний приз. Чи міг тоді Сергій подумати, що все навпаки? Чи знав він тоді, що його любий друг так безцеремонно грається нею і її почуттями? А вона, наївне дівчисько, вірила, що кохання взаємне.

6

Олег довго не міг заснути. Йому постійно крутилися в голові ті слова, які йому сказала Кіра і якій він сказав їй. Він вперше за весь час їх відносин зрозумів, що десь, можливо, глибоко в душі він її все ж кохав. Звісно це кохання не було таким сильним як в неї, але не можна сказати, що його зовсім не існувало. Зрештою, зараз вже не було жодної різниці.

Він полежав десь до першої години ночі у наметі Сергія і Каті, які тихо собі сопіли, а потім вирішив піти пройтися. Ніч була холодною. Дощ, який падав вдень, остудив землю. Олег одягнув свою куртку та пішов в сторону Несамовитого. Не встиг він зробити і десяти кроків, як побачив недалеко від їх палаток ще один вогонь. Спочатку він подумав не звернув на це жодної уваги. Просто ще хтось вирішив приїхати відпочивати сюди. Зрештою, це і так було дивно, що досі вони не побачили жодного іншого намету. Однак дещо незвичне таки було. В темряві Олег не розгледів більше ніяких наметів. Метрів за двадцять від нього горіло вогнище, а біля нього сидів якийсь чоловік, сам. Олег подумав, що можливо він заблукав і йому потрібна допомога, тому пішов до нього.

Коли Олег підійшов трохи ближче, то зумів розгледіти чоловіка. На вигляд йому було близько шістдесяти років. Він сидів, втупивши погляд у вогонь. На голові у нього виднівся традиційний гуцульський капелюх. Волосся в чоловіка було десь до плеч і чорне, без пасма сивини, такі ж чорні були і його вуса. Одягнений він був у гуцульську безрукавку, а під нею виднілася вишиванка. Через плече йому звисала плетена сумка. Вдягнений був він в чорні штани, а на ногах були чоботи. Чоловік справді виглядав так, ніби вийшов з фільму «Тіні забутих предків», що не могло не здивувати хлопця.

- Прошу пана, вам, може, допомогти?, - Олег несміливо заговорив.

Чоловік обізвався не зразу, він просто підняв на хлопця свої чорні, як вугілля, очі й довго на нього дивився. Олег відчув щось дивне. Хлопець зрозумів, що дивиться чоловікові просто в його темні, як ніч очі, і не може відвести погляд. Ці очі лякали його, але він дивився просто на них.

- Ні, хлопче, дякую. Зі мною все в порядку, - він відповів і знову втупив погляд на язики полум’я.

Дивне щось було і з тим багаттям біля якого він сидів. Олег не зразу це відчув, але замість тепла від нього дуло могильним холодом. Хлопцю пройшов мороз по спині. Він вже хотів розвернутися і піти, але щось ніби не відпускало його. Щось змусило його залишитися.

- Хто ви?, - неочікувано для себе Олег запитав у чоловіка.

- В мене, хлопче добрий, багато імен, але тобі жодне із них не сподобається. Назвуся я тобі Мольфаром.

Олег чув, що в карпатських горах є багато чарівників, яких називають мольфарами. Володіють вони великою силою, але можуть використовувати її як на добро, так і на зло. Проте чи правда це? Тут Олег не був впевнений. Він не надто вірив у всі ті магічні байки. Зараз же йому на долю секунди здалося, що те все правда і стало лячно.

- Що ви тут робите о такій порі?

- Для мене ніч, як білий день, а день, як темна ніч.

Хлопець не зрозумів, що чоловік мав на увазі, але вирішив більше не перепитувати. Він постояв мовчки декілька секунд, а потім, сам того не очікуючи від себе, зробив декілька сміливих кроків і сів поруч з Мольфаром на землю.

- Не просив я, хлопче, твоєї компанії, але вже лишайся, якщо прийшов. Що ти робиш тут так пізно? Ця місцина небезпечна.

- Я не дуже боюся диких тварин. Я десь читав, що тут їх усіх розлякали туристи, які постійно підіймаються на гори, - Олег вирішив підтримати розмову, йому вже не було страшно і вогонь, ніби, став тепліше, але лише трохи.

- Не звірів земних я мав на увазі, - Мольфар знову подивився йому просто в очі, - в цих місцях є сила набагато страшніша і могутніша.

Олега зі страху зморозило, але він не хотів показувати цього чоловікові.

- Не вірю я, дядьку, в цю дурню про чугайстрів і щезників.

- Дарма…, - Мольфар і досі дивився Олегу просто в очі, але той різко відвів погляд на полум’я, яке ніби стало червонішим.

- А хоча, якщо це все правда, то знаєте, нехай вже мене з’їсть щезник.

- Не їсть щезник людей, хлопче. Карпатські ліси, буває, гублять людське тіло, але щезник, - Мольфар на секунду задумався, - той губить людську душу.

- Нема в мене душі, дядьку, все я згубив сам.

Олег підвівся і хотів вже було йти, але Мольфар міцно схопив його за праву руку та стиснув зап’ястя. Хлопцю здалося, що в нього в руках сила не шістдесятирічного старця, а молодого і дужого хлопця, так міцно він його тримав. Пальці в Мольфара були крижані, наче в мерця, а подих, який Олег відчував на своїй шиї, відгонив землею.

- Куди ж ти? Не добре якось кидати нового друга, - голос Мольфара різко змінився, із глибокого й проникливого він перетворився на писклявий, а манера говоріння стала якоюсь жартівливою.

Хлопець не знав, що йому робити. Мольфар, різко розвернувши Олега на себе, знову ловив його погляд. Олег намагався вирвати руку із його цупкої хватки, але нічого не виходило. У Мольфара була надлюдська сила.

- Розкажи мені хлопче, хто тебе так розізли-ив.

Олег не хотів нічого йому розповідати, він взагалі не розумів, звідки той довідався, що він відчуває, звідки він знає, що Олег злиться. Проте слова ніби самі виривалися із його рота.

- Кіра, моя дівчина. Вона мені наговорила всякого й ми посварилися.

- Що-о ж вона сказа-ала тобі тако-ого, - Мольфар протягував слова своїм високим голоском, ніби знущаючись з Олега.

- Вона… вона сказала, що я ніхто. Кіра кричала мені, що я нікому не потрібен, навіть їй!, - Олег мало не розплакався від досади. Він не розумів, що з ним відбувалося.

- А чи ма-ала вона пра-аво так говори-ити?, - голос Мольфара ставав все більше схожим на дитячий, ніби в тілі дорослого чоловіка сиділа мала дитина.

- Ні! Вона не мала права таке мені казати! У неї в житті завжди було все, а у мене нічого! Вона не повинна була так говорити, вона не повинна була мене кидати, - у словах Олега чувся відчай, а на противагу йому кипіла злість.

- То які ж проблеми, хлопче? Піди та й помстися їй, - очі Мольфара стали повністю чорними і тільки райдужки світилися двома червоними, як кров, плямами.

- Я… я піду. Я їй скажу все, що давно хотів! Вона більше не буде думати, що я ніхто.

- Нащо ж казати? Слова - то є ніщо проти діянь.

Невідома сила підштовхнула Олега в спину і відкинула його одразу метрів на десять. Він стояв серед пустого поля і не розумів, що з ним робиться. Хлопець розвернувся назад, щоб подивитися ще раз на Мольфара, але його там більше не було. Він щезнув.

7

Олег швидким кроком прямував до наметів. В очах його був гнів, а в руках ніж. Він не пам’ятав, де його взяв. Не пам’ятав він і де блукав останні декілька годин. Думки в його голові роїлися наче бджоли й стукалися об стінки черепної коробки у розпачі. Він бурмотів собі під носа: «Вона не мала права зі мною так говорити! Як вона лише посміла мені таке сказати? Вона ніхто! Вона ніщо!».

Олег увірвався до намету, в якому спала Кіра. Через свою слабкість і високу температуру вона навіть не прокинулася, але він зараз хотів бачити її очі, хотів бачити у них страх. Він сів на неї зверху, від чого вона різко проснулася. Кіра побачила, що з ним щось коїться та почала вириватися, але їй здавалося ніби він став вдесятеро сильнішим. Вона ніколи не бачила його таким розлюченим. Олег схопив її за зап’ястя і притиснув руки до землі. Дівчина ж відчула тонкою шкірою руків’я ножа й почала чимдуж вириватися із його цупкої хватки. Кіра гатила ногами по землі, але вони були замотані у спальний мішок і це зовсім не допомагало. Вона спробувала закричати, але після їх сварки у неї зовсім сів голос, того вона видала лише щось схоже на крякіт. Кіра подивилася Олегу просто в очі і заціпеніла, вони були наче не його. Такий завжди життєрадісний погляд зараз був повністю пустим, відсутнім. Олег дивився ніби в нікуди, він не бачив перед собою абсолютно нічого, він не бачив Кіри. Хлопець різко рвонув її за зап’ястя на себе, а тоді зі всієї сили, якої тепер у нього було ніби в рази більше, гепнув нею об землю від чого у дівчини закрутилася голова і вона мало не знепритомніла.

- Ти думала, що можеш безкарно говорити мені своїм милим ротиком, що тобі заманеться?

- Олегу, що ти робиш? Злізь з ме…, вона не договорила.

Він повільно нахилився до неї і гаркнув на вухо:

- Я вперше роблю те, що хочеться мені, а не тобі!

Кіра й далі борсалася під ним, намагаючись вивільнитися, але в неї нічого не виходило. Олег же більше не мав наміру з нею гратися. Він відпустив її ліве зап’ястя, схопив міцніше ніж, який був у його правій руці і різонув їй по горлі. Кров бризнула гарячими краплями йому на обличчя та одяг й вимальовувала загадкові орнаменти на тканині намету. Він впивався її смаком, коли вона стекла йому на губи. Олег дивився як Кіру трясе в передсмертних конвульсіях і насолоджувався кожним моментом. Дівчина, здається, спробувала щось йому сказати, але не вийшло, вона захлиналася власною кров’ю. Може воно і на краще. Зрештою, він з нею договорив.

Здавалося б, що Олег зробив все як і хотів, але йому цього тепер було мало. Краплі крові Кіри вже застигли на його обличчі і йому хотілося більше. Він зробив три великих кроки в напрямку намету Сергія та Каті і різким рухом різонув тонку тканину. Цього разу йому так не пощастило – Катя не спала. Вона не змогла в темряві розгледіти закривавлене обличчя Олега та його безтямні очі, але побачила ніж у його правій руці, з якого тонкою цівкою досі стікала кров. Катя закричала і тим самим розбудила Сергія. Він спросоння пробурмотів щось на кшталт: «Та помовч ти, заради всього святого». Шкода, що то були його останні слова. Олег різко нахилився і встромив свого ножа йому просто в груди. Тримаючись за рукоять ножа, він відчув легку вібрацію, яка відходила від серця Сергія. Через декілька секунд вібрація зникла.

Поки Олег насолоджувався тим останнім тремтінням серця свого вірного товариша, він не помітив, що Каті більше не було в наметі. Хлопець не міг дозволити їй втекти звідти живою. Олег різко підвівся та озирнувся навкруги, вона не могла далеко втекти. І таки не втекла. Він побачив її десь за два десятки метрів від себе, точно на тому місці, де він зустрічався із Мольфаром. Він міцно стиснув ніж у своїй руці й пішов до Каті. Олег не біг, він бачив, як його жертва в розгубленості бігає з місця на місце і не знає куди дітися. Коли ж він підійшов ближче, то побачив, що Катя хотіла бігти далі, вона хотіла бігти до озера, але в неї не виходило. Щось тримало її наче в невидимій клітці і не дозволяло вийти. Вона впала на землю й рвала руками траву з безвиході. Катя кричала, кликала на допомогу, але марно. Тут вночі її ніхто не почує, хіба лише гори, але ті вже стільки років зберігають сотні таємниць. І цю нікому не розкажуть.

- Олегу, що з тобою сталося? Будь ласка, відпусти мене, благаю. Прошу!, - сльози лилися з її очей, заступаючи світ.

- Зі мною абсолютно нічого не сталося., - хлопець присів біля неї навпочіпки.

- Навіщо ти так з нами? Що ми тобі зробили?

- Ви із Сергієм нічого, - він говорив спокійним, розміреним голосом, ніби вів звичну світську бесіду, - Кіра ж отримала по заслугах.

- То коли я тобі нічого не зробила, відпусти мене, будь ласка.

- А я тебе і не тримаю. Поки. Біжи!

Катя спробувала підвестися, але вийшло в неї не одразу. Ноги підкошувалися, не тримали її твердо на землі. Вона спробувала зробити крок, але в неї не вийшло. Дівчина витягнула перед собою руки в надії схопитися за щось, щоб вивільнитися із обійм невідомої сили, але перед нею була лише пустота. Тоді Олег підійшов до неї ззаду, схопив її за шию передпліччям лівої руки і знову заговорив:

- А от тепер тебе тримаю я, - він говорив їй просто на вухо, а голос був хриплий, ніби не його.

Катя ослабла в його руках і, здається, здалася. Олег же відпустив її шию, але різко схопив за волосся і потягнув униз. Вона скрикнула від несподіванки, а він підніс закривавлений ніж до її шиї, але на долю секунди завагався.

- Прошу, відпусти мене, - Катя ще раз спробувала його вмовити, але секундний сумнів минув, Олег притиснув щільніше ножа до її шиї і повільно провів ним, вивільняючи бризки червоних рік.

8

Світало. Олег сидів, весь закривавлений, біля тіла Каті і хитався назад і вперед, наче очманілий. Із відходом темряви й світанком всередині нього ніби щось клацнуло. Він усвідомив, що накоїв. По праву сторону від нього в неприродній позі із поглядом, спрямованим до неба, лежала Катя. Олег не міг повернути голову, щоб подивитися на неї, він не міг бачити, що наробив.

Олег спробував повільно підвестися. Вийшло в нього це лише з третього разу. Точно так, як і у Каті перед тим, як він розтерзав своїм ножем їй горло. Ніби у сні, хлопець попрямував до озера. Він хотів змити зі своїх рук кров. Ноги плуталися, він постійно перечіпався й мало не падав. За декілька хвилин він вже був біля Несамовитого. Олег підійшов до води, впав на коліна на березі і опустив закривавлені руки у воду. Вода зразу стала багряного кольору, але кров не хотіла змиватися. Він тер руки одна об одну, тер їх об каміння на дні річки, але кров засохла і не хотіла змиватися. Після п’яти хвилин марних спроб відмити цей багровий слід, він здався. Хлопець вирішив ополоснути обличчя холодною водою, але не зміг.

Олег спробував витягнути руки з озера, але у нього не виходило. Щось ніби тримало його за зап’ястя та тягнуло вниз. Тоді він побачив її обличчя. Кіра дивилася з води просто на нього. Олег закрив на мить очі, ніби відганяючи від себе цей примарний образ, але коли він відкрив їх знову, то побачив перед собою окрім Кіри, ще обличчя Сергія і Каті. Вони дивилися на нього із водяної безодні очима, встеленими білою пеленою й щось шепотіли. Олег не міг розібратися слів, тому нахилився ближче до води. Один різкий ривок і він вже борсався у воді, а невідома сила тримала його за голову під водою. Хлопець пробував вирватися, йому бракувало повітря, він хотів вдихнути. Проте у нього ніяк не виходило витягнути голову з води. Пройшло хвилини зо дві, поки його організм, якому так був необхідний кисень, змусив його інстинктивно вдихнути. Льодяна вода наповнила його легені. Страшний біль тисячі гострих голок пронизав його груди. Він тонув. Тоді він знову почув голос, проте лунав він цього разу не з води. Олег відкрив очі, але добре не бачив. Все, що він зміг розгледіти, це костюм Мольфара, однак, здається, то був зовсім не той чоловік, якого він бачив тоді. Його очі світилися червоними райдужками, а шкіра була бліда, майже сіра. А тоді він щезнув, точно як і вночі.