Полювання

Розпечене літнім сонцем повітря міста потрохи скидало свій жар, зустрічаючи нічну прохолоду. В цей час вулиці вже поступово порожніли, немов занурюючись у сон разом із людьми. Вийнятком були лише великі, центральні вулиці великого міста, де в будь-яку мить вирувало життя. На одну із таких, разом із десятками інших, заїхав великий сріблястий джип. Із нього вийшли троє: високі, бездоганно одягнені чоловіки середніх літ із прилизаними шевелюрами. Торкнувшись краватки, один із них підійшов ближче до дверей клубу, кивнувши охоронцю на знак привітання. Той одразу пропустив усіх трьох, люб`язно усміхнувшись.

Раптом, останнього із них затримав крик якогось старенького безхатченка, що наближався до нього. Чоловік обернувся, приготувавшись відігнати чергового прохача милостині, однак пронизливий, тяжкий погляд старого змусив його заціпеніти. Безхатченко відвів очі в ту ж секунду, наче нічого і не було. Пробурмотівши собі під ніс щось незрозуміле, він припав губами до пляшки, ковтаючи залишки свого пійла. Краплини напою із пляшки стікали по його брудній бороді, а погляд, тепер уже зовсім порожній, втратив всю свою силу.

Стримавши лють та огиду, чоловік фиркнув та пройшов усередину, наздоганяючи інших. Він і так витратив забагато часу на нікчем.

Простенькі мелодії клубної музики оповили тріо чоловіків, що гордовито усілися за барну стійку, оглядаючи зал, ніби леви, що споглядають свої угіддя.

Ось вони вже сіли за столик до такої ж трійки жінок, що явно чекали приємного знайомства. Красиві сукні та прикраси видавали їх високий статус: цілком пристойна здобич, як для початку полювання.

Один із чоловіків, мабуть, найговірливіший, швидко представив своїх друзів: красивого брюнета Валентина та шатена Ігоря. Сам чоловік представився Владом, після чого пісня з лестощів та залицянь, що раптом залунала з його уст, вже не спинялась. За якісь хвилини Соня, Даша та Міра дізналися стільки нового про свою красу, витонченість, бездоганні манери, шарм та, звісно ж, прекрасно дібрані до образів сумочки та парфуми, що встояти цим трьом вже було неможливо. Сміючись, вони випили декілька келихів шампанського, заздалегідь замовлених кавалерами та, вже цілком потрапивши у пастку, погодились провести залишок цієї прекрасної зоряної ночі у маєтку за містом, звісно, попередньо обговоривши усі дрібні деталі. Розділившись на пари, хоча вони і не мали якогось особливого значення, всі шестеро покинули клуб.

Влад все ж таки не зміг стримати себе. Роззирнувшись навколо, він переконався, що безхатченко кудись пішов, та зі спокійною душею сів на заднє сидіння, поряд з трьома красунями. На щастя, розмірів салону цілком вистачило, щоб умістити в собі усю їх компанію, незважаючи на невелику незручність. Однак, нікому не було до того діла після декількох келихів шампанського.

Джип рушив із місця, з’їхавши із крутого бордюру. Цей поштовх не на жарт розвеселив усіх. Салон залився щасливим безтурботним сміхом. Машина рушила вперед, минаючи вулички мегаполісу та все далі вибираючись за межі кам’яних джунглів, подалі від вогнів висотних будинків.

Нарешті, після довгої дороги, автомобіль із веселою компанією зупинився біля великого, огородженого високим цегляним парканом маєтку десь на самісінькій околиці статусного котеджного містечка, вже практично посеред густого лісу.

– Виходьте, дівчатка! – поки Ігор галантно відчинив задні дверцята, Влад підганяв із середини, намагаючись якнайшвидше виштовхати жінок на вулицю.

Стояла глибока ніч, освітлена лише поодинокими проблисками місяця та фарами джипа. Влад та Ігор, що раніше були надзвичайно веселими та галантними, враз перемінились у лицях. Поки Валентин пішов відкривати ворота, ці двоє стали у своєрідні кліщі, змусивши дівчат нервувати.

– Ви це… Чого? – знітилася Соня, підтюпцем відходячи від чоловіків, обличчя яких тепер прикрашали кровожерливі усмішки.

– Тут вас ніхто не почує. Ваше щастя, що алкоголь такий бридкий на смак, інакше випили б вас ще в дорозі. – Ігор підступив ближче, посміхнувшись на всі свої зуби. Двійко схожих на широкі леза ікол блимнули у місячному світлі.

Дівчата закричали, але вампір зреагував блискавично, схопивши Соню та Дашу за горлянки. Його сили вистачило щоб з легкістю підняти їх обох над землею, тримаючи їх за шиї на витягнутих руках. Соню, в свою чергу, схопив Ігор, так само демонструючи свої ікла.

– Виглядаєш дуже апетитно, – облизнувся Ігор, ковтаючи потоки слини.

– Ви щось чули про конспірацію взагалі? – крикнув розлючений Валентин, що нарешті повернувся. – Я вас питаю, ви думаєте, що робите?

– Але ж ми далеко від міста, – пробубнів собі під ніс Ігор, зустрівшись поглядом із Валентином.

– Швидко несіть їх усередину! І щоб я такого більше не бачив!

Ігор та Влад не стали сперечатися, хоча і тремтіли від бажання. Та все ж, замість нарікань, потягли жінок всередину маєтку. Зітхнувши, Валентин обійшов автомобіль, аби сісти на переднє сидіння. Його увагу привернула маленька чорна пляма, що розлилася під машиною.

«Ну от, ще й на ремонт везти, – подумав про себе вампір, всідаючись за кермо. – Може, один із довбиків зможе полагодити її в гаражі»

Як тільки він потягнувся до ключів, у бічне вікно хтось постукав.

– Молодий чоловіче! Молодий чоловіче! – старенька бабуся кликала його, стукаючи кулаком у скло із виразом страху на обличчі.

Зітхнувши, Валентин виліз із автівки, промовляючи про себе прокльони.

– Звідки ти тут взагалі взялася?! Корову загубила, чи що? – розлючений Валентин підійшов упритул до бабусі, виструнчившись перед нею, немов аристократ перед рабом.

– Молодий чоловіче! Ви не допоможете старенькій дійти додому? Я пропустила останній автобус, а дістатися дому конче потрібно. Конче!

– Ти з глузду з’їхала, стара карга? – Валентин закипав від люті та огиди, намагаючись хоч якось тримати себе у руках. Все заради конспірації. А хоча, до біса ту конспірацію – у лісі тіло знайдуть іще не скоро.

Він підніс руку, готуючись до швидкого удару, а тоді миттєво рубонув долонею, немов сокирою. Щось голосно хруснуло. Рука Валентина переломилась на дві частини, схоплена бабусею.

– Що за… – Валентин спробував вивільнитися, але в ту ж мить його тіло пробили десятки чорних щупалець, заповзаючи всередину, ковзаючи по нутрощам та вгризаючись в них. Декілька щупалець пролізло по горлу назовні, змусивши його хрипіти та давитись у судомах. Лице бабусі тим часом розкрилося, немов було зроблене із двох окремих частин, звільняючи широку пащу із величезною кількістю довгих зубів. Всі ці зуби впилися у голову ще живого Валентина, розтрощивши йому череп. У всі боки розлетілися бризки крові та уламки кісток, видаючи характерний хрускіт.

Руки істоти перетворилися у лапи із довгими, гострими, як леза, кігтями. Після декількох смоктальних рухів, поласувавши мозком вампіра, істота заходилася роздирати його тіло кігтями та щупальцями, відриваючи шматок за шматком. Кожен із цих шматочків вона жадібно проштовхувала у горло, облизуючи кров своїм довгим роздвоєним язиком. Особливо смачною поживою було серце, дбайливо вирізане із грудей, яке вона жувала із прицмокуванням, поки краплі темної крові витікали із рота густою цівкою. Врешті, коли все тіло було з’їдене, істота повільно облизала закривавлені пальці, примружившись від втіхи.

…

Ігор та Влад притягли дівчат до підвалу маєтку. Це широке приміщення із голими стінами, вкритими застарілими потоками крові, що переходили у цілі калюжі на підлозі. Стояв густий гидотний запах бійні, а джерелом світла тут служила лише маленька лампочка, підвішена на самих лише дротах.

В кінці кімнати були розташовані довгі сталеві труби із уже прикріпленими до них кайданками. Залишалося лише начепити вільний кінець на чиюсь руку. Влад одразу причепив їх до рук обох своїх бранок, не зважаючи на їх крики та благання. Ігор же добряче потягав за волосся Соню, давши їй декілька ляпасів, аж поки вона не замовчала, не в змозі відкрити рота через біль. Він заледве тримався, постійно поглядаючи на її шию та облизуючись.

– Ну що, як тобі перше полювання? Га, Владе? Ти зловив кайф?

– Аякже, навіть не знаю, як виразити цей драйв, – ніяково та без ентузіазму промовив Влад, притулившись до стіни.

– Чого так притих? Скоро нап’ємося крові. Мені вже не терпиться, – Ігор ще раз вдарив Соню, яка розплакалася, опустившись на підлогу.

– Так, я дуже чекаю… А ти завжди такий, ну… Жорстокий?

— А чом би й ні? Це тебе тривожить? – Ігор розгнівано глянув на молодого вампіра одразу після чергового удару. Він явно увійшов у смак і не думав зупинятись.

– Та ні, я не через це переймаюсь. Слухай, я бачив дивного чоловіка біля клубу. Виглядав, як звичайний безхатченко, але він так зиркнув на мене. Знаєш, наче розуміє, хто я.

– Що за дурню ти верзеш? Тобі у голові потьмарилось? Нащо ти взагалі дивишся на усіляких безхатьків? Їх же навіть пити огидно. Я б ніколи не став, навіть якби тиждень не мав у роті ні краплинки крові. А от цю дівку… – Ігор опустився до Соні впритул, стиснувши її обличчя та рот. Декілька сльозинок потекли по його руках, скрапуючи на підлогу. Інші ж були лише німими свідками цього, вже навіть не намагаючись кричати. Він різко вкусив її у плече. Свіжа кров бризнула в усі боки. Вампір солодко ковтав її, поки дівчину судомило від болю.

– Гей, вона ж іще не відійшла від алкоголю, тобі не бридко таке?

– Я зовсім трохи. Дуже вже хотілося, – Ігор стер із губ залишки крові, покинувши на підлозі зовсім знесилену Соню. Від холоду та болю все її тіло тремтіло та здригалося у судомному нападі.

– Смак, звісно, не найкращий, – підсумував Ігор, відійшовши від бранок.

– То ти думаєш, я це все собі надумав?

– Ох вже цей молодняк… Параноїки. Я ж тобі сказав, що це нісенітниця.

– Але мені розказували, що на світі є не тільки вампіри, а й усілякі там чудовиська по типу перевертнів. Ну, знаєш, та стара легенда?

– Та легенда — це страшилка, якою лягають таких недоумків, як ти. Придумають же таке… Перевертні.

– Ну, добре. Дякую, що хоч ти мені це пояснив, інші навпаки, піддакували та ще й подробиці усілякі розказували.

– От придурки. Цим старшим аби молодняк лякати, – поблажливо відповів Ігор, заспокоївшись. – Мені й самому розповідали ті історії. Це все просто маячня, – фиркнув вампір. – Де ж там Валентин? Куди його понесло? Сподіваюсь, він не дуже розлютиться через ту дівку. Вона все одно моя. І я цілком мав право вкусити її завчасно. Адже я… – Ігор запнувся, зловивши на собі гнівний погляд Валентина, що з’явився у дверях. Він повільно пройшов углиб підвалу, пильно роздивляючись усе навколо. Нарешті, зупинився біля інших, по черзі впиваючись у закляклих вампірів пронизливим поглядом.

– Ми вже все зробили, як ти і сказав. Все гаразд. Жодних проблем, – проковтнувши клубок у горлі промовив Влад, порушивши тим самим довгу мовчанку.

– Так, гарна робота, молодці, – посміхнувся Валентин, розрядивши, нарешті, ситуацію.

– Уявляєш, малий повірив у ті байки старших, про перевертнів. Я ледь зі сміху не вмер, – посміхнувся Ігор, штурхонувши Влада у бік.

– Так… Вибачте… Я поводив себе, немов дитина, цього більше не повториться.

– Та чого ти вибачаєшся, все нормально, – Валентин поплескав долонею по спині Влада, доброзичливо усміхнувшись. – Може, ти ще скажеш, що я перевертень?

Всі одночасно засміялись, зовсім забувши про своє завдання та субординацію. Влад навіть відчув себе справжньою частиною команди. Вперше за весь цей час.

– Слухай, у мене виникли проблеми з тим бісовим автомобілем, наша ластівка, схоже, зламалася, треба її відремонтувати, – Валентин звернувся до Ігоря доброзичливим тоном, але той добре знав, що це все ж скоріше наказ, ніж прохання. Від Валентина іншого не дочекаєшся.

– Але хіба ми не перевіряли машину перед ділом? Все ж було нормально, – знітився Ігор, намагаючись уникнути виконання нудної роботи. – Може, якось потім? Вона ж на ходу? Ні?

– Все серйозно. Мені знадобиться твоя допомога.

– Ого, то ви хочете це вдвох робити? Не очікував від вас, – здивувався Ігор.

– Ви мене розвеселили, я у доброму гуморі, тож, нехай уже, допоможу, – усміхнувся Валентин.

– Що ж, ходімо, якщо така справа.

– А мені що робити? – раптом знітився Влад.

– Ти що, зовсім дурний? Лишайся тут і стеж, щоб ці троє не робили якихось дурниць. Я пам’ятаю, була у нас парочка, яка примудрилась вчинити самогубство, порізавши себе якимось мотлохом.

– А… Добре, – кивнув Влад.

Поки він сів на підлогу поруч із бранками, Валентин та Ігор неспішно покинули підвал. Даша тихо плакала, намагаючись не дивитися на вампіра, а він і не надто хотів того, опустивши голову вниз. Міра тим часом намагалася зігріти Соню, що все ще трусилася від холоду на підлозі. Їй ставало все гірше і гірше. Вампір, однак, не зважав на все це, поринувши кудись у думки. Він декілька разів вдихнув носом, аби краще відчути дивну нотку запаху, що раптом з’явилася на його одязі. Одразу скинувши із себе піджак, він втупився носом у те місце, куди поклав свою руку Валентин під час розмови. Котячі зіниці Влада розширились, немов від склянки свіжої крові.

…

– Мені подобається малий. Він, звісно, боягуз, але це справа тимчасова. Я сам таким був на початку. Звикнути йому треба, та і по всьому. – Ігор йшов попереду, жестикулюючи руками на додаток до свого монологу.

– Ага…

– А щодо людини… Ви, певно, помітили, що я трохи відпив із неї… Однак, я знаю про свою проблему нестриманості, тож прошу прийняти мої вибачення, такого більше не повториться.

– Нічого страшного, – холодно відповів Валентин, наблизившись так, що Ігор відчув його важке дихання.

– З вами все гаразд? – вампір швидко розвернувся, відчувши небезпеку, і в цей же момент його голову схопила велетенська рука із якоїсь дивної чорної речовини, закриваючи очі та рот слизькими пальцями.

Вільною рукою Валентин тим часом розірвав його грудну клітку, добираючись до нутрощів. Бризнули струмені крові, зрошуючи траву під ногами агонуючого Ігоря. Діставшись у самісіньку глиб нутрощів вампіра, істота із силою вирвала вже давно мертве та чорне, немов вугілля, серце. Облизнувши його своїм роздвоєним язиком, вона зжерла його, задоволено чавкаючи. Врешті, роздертий Ігор був викинутий подалі, а істота, перетворившись на його точно копію, лише поправила краватку, направляючись за рештою здобичі.

…

Влад принюхався, впізнаючи тонкі нотки дешевого алкоголю. Щось схоже пив той безхатченко, якого він бачив напередодні. Швидко підвівшись, він кинувся до дверей, аби якнайшвидше забратися із підвалу.

Ігор вже підходив до дверей, широко посміхаючись.

– Агов, у нас там виникли деякі труднощі, ти не допоможеш, малий?

Вибігти зараз означало потрапити просто у руки цієї істоти.

Влад, роздивляючись все навколо у гарячці, не придумав нічого краще, аніж зачинити важкі металеві двері підвалу, повернувши ключ у замку.

– Хлопче, ти чого зачинився? – голос Ігоря звучав вже прямо за дверима. Його важкі руки із гуркотом вдарились у двері. – Відчини, будь ласка. Будь хорошим хлопчиком. Ще трохи, і я розізлюсь.

Влад тим часом судомно намагався знайти хоч щось, що могло допомогти відбиватися. Врешті він вирвав шматок труби, до якої були прикріплені жінки, які досі не розуміли, що взагалі відбувається.

– Відчини двері, малий. Ти мусиш їх відчинити, це дуже важливо. Тебе можуть викреслити із роду вампірів лише за одне моє слово. Повір мені, це не жарти. Краще відчини їх по-хорошому, – голос Ігоря, спершу ласкавий та доброзичливий, повільно змінювався на все більш роздратоване гарчання.

– Будь ласка, дорогий, ти мусиш їх відчинити. Ти мусиш, чуєш мене, бісів виродку, відчини ці довбані двері! Відчини, інакше я вирву твоє серце! Я знищу тебе! Розірву! Розірву! – істота перейшла на крик. Пролунав гуркіт дверей, в які гатили важкі лапи чудовиська. Було чутно, як істота за дверима перетворюється на щось інше, видаючи гидкі скрипучі звуки.

– Не підходь, тварюко! – Влад кинувся до полонянок. Декількома рухами зірвав їх наручники, схопив обох, відкинувши шматок труби, та виставив поперед себе перелякану Дашу та Міру. – Візьми їх! Це людське м’ясо! Вони смачні! Можеш забрати їх! І ще одну бери, тільки мене не чіпай! Забери їх і йди геть!

Істота тим часом ненадовго притихла. Гуркіт дверей зовсім припинився, як і звуки перетворення. Влад прислухався. Минула вже майже хвилина цілковитої тиші, якщо не враховувати виття і стогін бранок, що досі безсило звивалися у руках вампіра.

Із звуком розрізаного металу велетенська чорна лапа із довгими кігтями пробилася всередину, утворивши у дверях невелику діру. Тоді вже дві лапи просунулись у неї, з велетенською силою розширюючи отвір, аж поки його не стало достатньо, щоб в ньому з’явилася голова чудовиська, усіяна гострими зубами на двох вертикальних складках шкіри та безліччю хаотично розташованих очей. Перетворившись на мить у чорну, немов смола, рідину, істота пролізла всередину. Вже у підвалі, вона прийняла свій справжній вигляд. Це була істота високого зросту, що заледве вміщалась у підвалі, майже торкаючись стелі краєм голови. Все її тіло було створене із чорної, смолоподібної гидоти, а паща була якоюсь дивною сумішшю вовчої та павучої, із декількома рядами гострих, як леза, зубів. Дві надзвичайно довгі незграбні руки закінчувались кігтистими лапами. З усього тіла чудовиська виходили маленькі та великі щупальця, витягуючись майже до самого вампіра. Всі його восьмеро очей зараз дивилися на переляканого Влада, який простягнув уперед дівчат, прикрившись ними, немов живим щитом.

– Б…Б… Бери їх. Тільки мене не чіпай.

Одне із щупалець чудовиська різко впилося у голову Влада, пробивши її наскрізь. Перелякані жінки впали додолу та одразу ж кинулись тікати, поки чудовисько було зайняте вампіром. Він декілька разів вдарив наколотого, немов хробака на гачок, Влада об протилежні стіни, переламавши йому кістки, а тоді притягнув його ближче, просто у свої кігтисті пазурі. Перевертень відрізав його голову, після чого кров струменем вдарила просто в обличчя чудовиська. Незважаючи на це, воно просунуло лапу у розкриту шию, витягуючи звідти легені та печінку. Не втримавшись, чудовисько врешті розрізало його тулуб на дві половини, звільнивши собі шлях до найсмачнішого. Опустившись мордою у розірваний труп, перевертень жадібно поглинав нутрощі, поки кров розливалась по підлозі.

Наситившись, перевертень голосно загарчав, святкуючи свою перемогу. А коли його екстаз нарешті скінчився, він поглянув униз, на все ще живу Соню. Дівчина лежала на підлозі у калюжі із чужої крові. Вона байдуже вдивлялася в очі чудовиська, вже не маючи сил боротися за життя, яке практично згасло. За мить перед Сонею на коліна опустився якийсь красень, мабуть, актор із американських фільмів. Вона мало їх дивилася.

– Твої подружки втекли. Як шкода, правда? Залишили тебе одну помирати, – саркастично посміхнувся він. – Знаєш, я теж таким був. Ось як ти. Тільки лежав у багні, а не в крові вампіра-молокососа, – перевертень взяв до рук пробиту щупальцем голову Влада та почав повільно знімати із неї скальп, розтинаючи шкіру своїми кігтями.

Соня не мала сил відповідати. Все, що вона могла, — це мовчки спостерігати за дійством, намагаючись не втратити свідомість.

– У тебе мало часу, людино. Скоро ти помреш від втрати крові. І, погодься, такий фінал був би досить сумним. Я пропоную тобі цікаву угоду. Ти маєш відмовитись від всього людського в собі та пообіцяти слухатись мене, а за це я дам тобі життя. Вигідні умови, чи не так?

Соня у відповідь лише простогнала щось незрозуміле, спробувавши підвестися, але сил на це у неї не було.

Перевертень тим часом дістався до черепу Влада, розтрощив кістки та дістав його пробитий щупальцем мозок, розрізавши його на дві половинки.

– Бачиш ось цю рідину на дні? Це називається ліквор. Якщо людина вип’є ліквор вампіра, вона стане перевертнем. Ти згодна на це?

Соня у відповідь лише простогнала, але в той же час спробувала підсунутись ближче. Перевертень поклав мозок перед нею і висунув свого роздвоєного язика, у цілком зрозумілому натяку.

Соня з усіх своїх сил потягнулась вперед. Висунула блідий язик, кінчик якого опустився у маленьке озерце із ліквору, що виднілося всередині мозку.

Її одразу почало судомити та трусити. Гуркіт розтрощених кісток та стогін дівчини заполонили підвал.

Перевертень підвівся на ноги, гордовито поглядаючи на дівчину згори-вниз.

– Через годину ти перестанеш бути людиною. Раджу одразу ж доїсти ці недоїдки, що розкидані навкруги. Повір, апетит у тебе буде вовчий. Також, за запахом знайдеш десь на території ще одне тіло. Його також доведеться з’їсти. Коли упораєшся з цим, будинок спали. Будь-яким способом. І автомобіль теж. Тоді повернешся у місто. Я сам тебе знайду. Більше нічого не роби, затямила?

Соня кивнула у відповідь попри конвульсії та біль.

– Гаразд. Гарна дівчинка. Мені ще треба завершити справу. Побачимося вже після твого перетворення. – Чудовисько одразу втратило будь-який інтерес до Соні та вийшло на вулицю, повернувши собі справжній вигляд. Після протяжного рику, направленого кудись у далечінь, він кинувся вперед у гущавину лісу, зникнувши з очей Соні.

…

Високий молодий чоловік у стильному пальто відчинив двері невеличкого бару. Окрилений його приємною атмосферою, він зробив декілька кроків уперед, видивляючись для себе найкраще місце. Звісно ж, цим місцем виявився столик самотньої красуні, адже чоловік мав плани на грандіозний та сповнений розваг вечір.

– Я можу сісти тут? – лагідно усміхнувся чоловік, злегка нахилившись до своєї обраниці.

– Звісно ж, якщо ваша ласка, – кокетливо посміхнулась йому дівчина.

– Ви маєте просто чудовий вигляд, до речі, мене звуть Володимир, а вас?

– Можу лише похвалити ваш смак, – багатозначно промовила дівчина, підсунувшись ближче, – мене звуть Софія. Але для друзів та приємних незнайомців, можна просто Соня.