ПІДВАЛ: ВИБРАНЕ. Рецензія

Світло в кінці тунелю виявилось мерехтінням вивіски «Виходу немає»

В.Туровський

Олександр Дмитровський – упорядник/ментор/ідейний лідер фензіну Підвал в одному інтерв’ю сказав, що певна кількість читачів українських жахливчиків вимагають «більше крові», в той час як інші прагнуть «потужного емоційного навантаження». За умови належного використання інструментарію автором, обидва ці фактори здатні втілити мету горору: похитнути внутрішній спокій реципієнта-читача та, пробудивши уяву, (в особливо вдалих випадках) змусити жахнутись того, що не можна показати. І «Підвал: Вибране» – вдалий тому приклад.

Зібрані під «гарбузовою» обкладинкою оповідання – різні за об’ємом/сюжетом/рівнем моторошності – в сукупності своїй впевнено оперують емоційним полем позачасових жахів і цілеспрямовано дістають з труни підсвідомості первородний Базовий Страх.

Для досягнення більш потужного ефекту від прочитання збірки є сенс виконати два супутніх завдання:

1) створити відповідну атмосферу;

2) читати твори не підряд.

Вибрані Підвалом оповідання використовують наратив геть інакший ніж, скажімо, концептуальні авторські збірки «Підземні ріки течуть» Євгена Ліра чи «Безодня» Влада Сорда.

Якщо останні занурюють читача у метафізичний морок поступово, абзац за абзацом наближаючи до невідворотного катарсису, то у випадку жахів «з льоху» ви, збентежено обмацуючи стіни, блукаєте трьома тьмяними тунелями загальноприйнятих страхів: Реального, Абстрактного та Екзистенційного. І мандри ті можуть виявитись досить бентежними.

Звісно, запропонована градація умовна. Але суб’єктивні порядкові списки та поділ оповідань на групи забезпечують максимальний ефект занурення в липке, смердюче болото невпевненості й вразливості вибудуваного уявлення про реальний світ. Коли текст здатен породити сумніви у навколишній дійсності, а внутрішній спокій під тиском запропонованих образів хрустить і лопається мов тонкий лід – стає лячно…QED

…Ліхтарик наче заряджений. На ногах гумові чоботи, а на голові – яскрава захисна каска. Діґерівська спецівка модифікована світловідбиваючими наліпками. Приготуйтесь! Ми спускаємось до Підвалу…

Тунель №1: страхи Реальні.

Атмосфера для читання:

Місце: індустріальний пейзаж. Закинутий об’єкт промисловості, з якого добре видно місто – тихі, спокійні вулички, начебто знайома буденність і псевдобезпека.

Час: сутінки. На периферії – квадратні плями вікон панельних багатоповерхівок ріжуть пітьму осіннього вечора.

Музичний супровід: випадкова вибірка екстремального смерть-металу або думу з панк-роковим бекґраундом, який плавно переходить у психоделічний тріп-рок (Deflected sense, Обрій, Discordant system, pandahead). Рівень гучності мінімальний, але ритм-секція та верхні регістри вокалу мусять відчутно резонувати з порожнім приміщенням.

Пильнуйте голову! Тут занизька стеля.

«Бодун», В. Лавер. Автор з Унґвару пропонує просту і невибагливу історію про любов і спокуту. Гіпербалізоване, але цілком раціональне вирішення питання слабкості перед згубними звичками та передчасними висновками. Якщо вірити Браяну Г'ю Ворнеру, то «найстрашніші у світі речі кояться в підвалах добропорядних громадян». Це – саме той випадок.

«Різник», Н. Вівчарик. Ретроспектива «блатної» романтики. Герой – жертва обставин (і можливий прототип Лі Крістмаса), штовхає сюжет в найкращих традиціях Олександра Капіци. Крові багато, тож сумнівів у «дітей 90-х» щодо правдивості сцен не виникне.

Бонус: напередодні Геловіну в Черкасах відбулась прем’єра стрічки «Зла кров» за мотивами «Різника» та ще двох оповідань Назарія, а отже є чудова нагода візуалізувати прочитане.

«Гербера», Ю. Васильєва. Взірець друкованої емпатії. Лінійний з екскурсами сюжет + образність рівня 3D. Архетип Матері, позбавлення життя, пошук свого місця у мінливому сьогоденні. Моторошна історія талановитої авторки (хоча у темних закапелках Підвалу є й більш сильні роботи Юлії).

«Безсоння», С. Рафальський. Стисло. Змістовно. Збочений варіант налагодження зв’язків з навколишнім світом на тлі самотності та одноманітних індустріальних фасадів. Найпоетичніша вигадка з Вибраного: вступну частину оповідання можна декламувати на атмосферних читаннях під час зустрічі поетів-експресіоністів.

«Кролики з червоними очима», Г. Закидальська. Екскурс у задзеркалля умовної Червоної Королеви. Динамічна зміна декорацій і сумбурний пунктир думок ГГ зачаровують й піддають сумніву адекватність деяких хазяїв пухнастих звірів. Приємний момент – наявність автентичної зброї. Рідкоземельний елемент в арсеналі сучасних авторів українського горору.

«Тріск хребців», М. Деккер. Секс, делірій, блювота, тельбухи… Сплаттерпанк як він є. Очікуваний авторський гротеск, помножений на яскравий опис кривавих сцен насилля. Атмосфера опрацьована настільки, що потойбічну загрозу, здається, можна помацати, а деталізовані образи з однаковим успіхом викликають огиду та збудження. За сцену з олією – окремий плюс.

«Свині не люди», О. Бондаренко. Вдала ілюстрація відповідності злочину і покарання. Емоційна оповідка з невиправданим, проте доволі розповсюдженим пубертатним насиллям у провінційних декораціях. Мова проста і зрозуміла. Сюжет наївний, проте вдалий авторський твіст апелює до нерозривних взаємозв’язків буття і наближає читача до глибшого рівня невимовних страхів.

Тунель №2: страхи Абстрактні.

Атмосфера для читання:

Місце: зона відпочинку у лісі обабіч нежвавої траси. Ніякого штучного освітлення, тільки багаття.

Час: ніч. І нехай навіть стовбури дерев будуть невидимі за стіною невимовної загрози темної частини доби, а луна від пришвидшеного дихання губиться у потріскуванні хмизу.

Музичний супровід: дарк-фолк. Окультний відгомін гностичної лірики в поєднанні з об’ємними пост-індустріальними музичними елементами бездоганно доповнюють образ химерної хтоні, що дихатиме вам в потилицю під час читання. Доречніше за гурт Casa Ukrania годі й шукати.

«Осінній вальс», В. Соколенко. Флегматична сповідь приреченого в рамках бездітного шлюбу. Депресивні настрої оповідання підкріплюються образами метафоричних звірів та доленосним передбаченням ворожки. Тяжка і сумна історія нерозділеного кохання. Ефект занурення – відмінний.

«Коли замовкають птахи», В. Бєлих. Сакральний обряд ініціації на тлі реалій сімейних цінностей. Спектр емоцій читача досить широкий: цікавість, тривога, азарт, підозра, розгубленість і нарешті – страх. Кульмінація вартує окремих оплесків, а сцена спільного прийому їжі, певно, найнеочікуваніша у збірці.

«Мрійники», Є. Товстоног. В двох словах: мрії здійснюються, але за все треба платити. Казка про пошуки щастя та незалежності у проклятому місці. Етнічна приналежність героїв і характерні риси менталітету повністю нівелюють двозначність кінця, а колоритні локації та прості діалоги створюють цілком реальний ефект присутності.

«Рий, Микитко! Рий!», Р. Онищенко. Найбільший за обсягом твір у збірці логічно продовжує тему легкої наживи попереднього автора. Неочікуваний вибір місця дії та швидка зміна декорацій приємно дивують та створюють відповідну атмосферу. Відсутність жалю до головного героя з боку автора тримає увагу і налаштовує на грубий фінал, але те, що відбувається (чи здається, що відбувається?) там насправді, формує простір для маневру в сторону більш глибинних страхів читача.

«Знаряддя», В. Кузнєцов. Професійний історичний екскурс у часи невиправданого знищення життя і цілковитого географічного спустошення. Протистояння грубої «чоловічої» енергії і «жіночої» покірності, за якою ховається споконвічна, нездоланна сила. Плюс наймерзенніша почвара з Вибраного, якій позаздрив би сам Джон Карпентер. Мораль оповіді безапеляційна, а емоційне навантаження нищить ефект будь-якої заспокійливої мантри. Окраса збірки і плавний перехід до страху самоідентифікації.

Тунель №3: страхи Екзистенційні.

Атмосфера для читання:

Місце: кімната, улюблене крісло, приглушене світло. Вдома нікого крім риторичних питань щодо вашого власного існування.

Час: непроглядний ранок між третьою і п’ятою годиною.

Музичний супровід: нервова еклектика психоделіки з повільними та незбагненно красивими мелодійними елементами думу, сладжу та нойзу. Міфологічні концептуальні світи гурту SOOM (читай: тотальна невідворотність самопізнання вищого рівня) – найкращий саундтрек для наступного блоку оповідань.

«Кістяний дім», О. Стецюк. Абсолютне психологічне відторгнення описаних гастрономічних сцен і, разом з тим, стрімке бажання уяви смакувати їх повторно. Алегоричний і ємнісний образ Полковника спливатиме щораз, як на вечерю матимете печеню та підливу з гибів. Авторський ескіз оповідання диктує необхідність у більш деталізованому описі передісторії, але проблема доленосного вибору розкрита дуже влучно.

«По шматочку», Ю. Андрієнко. Ціна дружби, провали в пам’яті й тонкощі кулінарії, оспівані ще Томасом Гарісом. Химерна оповідь з глибин підсвідомості в дуже несподіваному оздобленні. Саспенс і гнітюче очікування розв’язки роблять свою справу – сторінки гортаються швидко, а занурення в розповідь відбувається без сторонніх перешкод.

«Мов крильце метелика», Н. Ліщинська. Тема крихких родинних стосунків і спадковості зла, що чатує в засніжених українських лісах. Фатум вибору та непереборна жага деструктивних дій. Баланс буття з обов’язковими жертвами серед невинних свідків. Чіткі описи та програмоване ними глибоке емоційне включення. Suum cuique.

«Під корою», П. Черепюк. Психологічний нарис підвального адепта про таємне вторгнення без прихованого політичного підґрунтя. Відсутність перспективи та невідповідність дійсності власних уявлень про самого себе. Розтиражована ще Джеком Фіннеєм тема безсилля перед навалою невидимих ворогів, вдало оздоблена виміром сновидінь та природними алегоріями.

«Меланія», М. Кіляров. Історія подружжя з діаметрально протилежними життєвими пріоритетами. Відсутність спільної мети, брехня і зрада омріяних сподівань призводять до непередбачуваних результатів. Нагнітання загрозливої атмосфери та вкраплення метафізичної складової не залишають героям вибору: катастрофа неминуча, проте, цілком справедлива. А вдало підібраний стиль викладу думок якісно пов’язує Екзистенційний блок із блоком Реальних страхів.

Цикл замкнено. Хочеться ввімкнути світло. Озирнутись. Заглянути під ліжко. І перевірити двері. Зробити хоч щось, аби порушити пронизливу тишу всередині себе, крізь яку чутно скрип старих завіс. Компіляція авторського бачення страху породжує цілком конкретну концепцію жахів з Підвалу: Базовий страх вже поряд, треба лише розкрити книгу.

Насолоджуйтесь.