Класичний Диявол

2024 рік, нова хвиля горору, збудована на артгаусній техніці, повне відчуження від славнозвісних франшиз 70-х через моральну застарілість та й перенасичення фанів…. Що ми могли очікувати?

Мабуть, все, окрім гарного, класичного голлівудського фільму, який не розчарує фаната і, щонайменше – але наскільки вагомо! – подарує двогодинне знайоме задоволення.

Одна з перших же сцен – алюзія на найбільш упізнаване вбивство фрескою згори. Кадр повільно смакується оператором, уламки янгола слоу-мо іскряться в повітрі, аж доки не розчахують піхвоподібний отвір у голові панотця. Посмішка з кривавими зубами. Знято.

Класичні ракурси, упізнавані більш за рідний район блідо-печальні пейзажі Британії та запилюжена Італія, гіппі, жестянки на колесах, політичний коктейль сімдесятих. Місцина навколо монастиря, куди приїжджає молоденька послушниця, постає неспокійною, задушливою та кам’яною, а в певний момент режисерка використовує прийом з «Кендімену» (1992, Бернард Роуз), коли камера хаотично сновигає понад вулиць, щоб створити ефект задушливості та ворожості.

Навпроти, монастир – це колекція смішливих черниць, задоволених життям, чистоти та благословення.

М’який гумор – ще одна значуща ознака фільму. Стівенсон не боїться сфальшувати чи вибити з саспенсу, і вдало грає на почуттях глядача, розташовуючи правильні больові точки по хронометражу. Одна глядачка запевнила, що «в ночі на самоті навіть можна злякатися»; але, здається, і насміятися на цьому фільмі теж можливо.

Ця наївність закодована в самому детективо-горорі з політичним присмаком. Як і у всі часи, головний герой – слабкий, і все одно потрапить в руці сотони, церква сильніше буквально за всі світові структури (привіт, Ден Браун!), панотець знайде тебе й на краю світу; і поки гіппі руйнують божий стрій; в монастирі – гарна постіль, де можна конвейерно народжувати Антихриста, поки не залишиться найкрасивіший з штампом «666» у правильному місці.

Визнаю, що мама-шакал був одним з найулюбленіших тропів оригінальних сценаріїв та рімейку 2006 року. Але нині не потрібно аж таке лобове протиставлення кругленьких ліберальних білявок, американських Дів Марій – з «нечестивою прародительницею» Антихриста.

В цій стрічці Стівенсон показує радше проблеми спадкоємності та тисячолітню злучку церкви та Диявола, аніж традиційне едипове намагання Деміена і ко повбивати все жіночої статі в радіусі двох кілометрів.

Резюмуючи: фільм явно, але помірно використовує артгаузні прийоми, щоб мати фльор новизни, але набагато комфортніше почувається у класичному, навіть вінтажному стилі. «Перший Омен» – гідний приквел, який вартує вашого часу та приємно занурює в веселий світ, де «бога, може, й нема, але Диявол – є, і він гаряч» (правда, сцена у полум'ї з гобеленами - топ).