Учениця року або ампутована медалістка

Катя Лозовенко була найкращою ученицею школи. Її фото незмінно красувалося на першій сторінці шкільного сайту під заголовком: «Наша гордість!». Батьки інших учнів, даючи запотиличники своїм лобурям, примовляли: «Ось бачиш, як дитина навчається! А ти у мене чим ростеш?» - лобурі у відповідь тільки сопіли, гнівно стискаючи кулаки. Зі сторони її світ здавався ідеальним. Але реальність ніколи не буває безхмарною. Завжди існує темна сторона медалі… В старших класах у Каті зовсім не лишилося друзів. Однокласники перестали кликати її на вечірки. Всі, ніби зговорившись, оточили її стіною мовчання. А сердечка і лайки їй ставили лише вчителі. Катя не розуміла чим заслужила таке несправедливе відношення. І все частіше виходила посеред уроків плакати до туалету.

Катя зазвичай сиділа над книжками до пізньої години. Та цього вечора вона не могла зосередитись. Її щось непокоїло. Крізь нещільно прикрите вікно в кімнату проникав туман з гнилого болота. Він прокрадався в свідомість живої істоти, породжуючи дивні фантазії. Катю налякала несподівана думка, що вона провалила контрольну роботу з алгебри. Вона бачила в своїй уяві, як вчителька ганьбить її перед класом. А однокласники зловтішно посміхаються. Особливо Марина Горбунова, її давній запеклий ворог. Нав'язлива ідея дізнатися свою оцінку до того, як її буде оголошено, повністю опанувала розумом Каті. Вона думала лише про одне, коли одягала свою бардову куртку. Батьки дивилися телевізор в сусідній кімнаті. Тому не чули, як їх донька непомітно вислизнула з квартири.

Місто вже майже спало. З неба накрапав прохолодний дощ. Примарне світло ліхтарів нагадувало тремтливі маячки. Катя рухалася по світлим плямам, здригаючись від кожної тіні. Знайома будівля школи неприязно зустріла її похмурим мовчанням... Порушниця обережно перелізла мокру металеву огорожу і крадькома побігла через подвір'я. Ще по дорозі до школи у неї виник план…

До заднього крила прилягав старий покинутий спортзал, яким вже сто років не користувались. Іржавий замок ледь тримав його трухляві двері, а відсирілі дошки легко піддавалися натиску. Оббігши в темряві П-подібну споруду, Катя опинилася на тій стороні школи, куди відмінниці не ходять. Вона ввімкнула ліхтарик, аби переконатися, що це той самий вхід. Світло осяяло цілий цвинтар недопалків та інших заборонених речей. На облуплених дверях переливалося химерне змієподібне графіті в оточенні незрозумілих символів. Катя з усієї сили натиснула на дошки, їй на голову посипалися вологі друзки - і двері з незадоволеним тріском прочинилися. Пустота спортзалу дихала сумішшю старої фарби та гнилизни. Катя обережно ступила на захаращену сміттям долівку. Вона сліпо брела вперед, аж раптом у темряві до її шиї щось торкнулось, і обвиваючи, почало душити. Катя вже готова була закричати, але вчасно збагнула, що це всього лиш спортивний канат. Котрий самотньо звисав зі стелі, не сподіваючись зустріти в таку пору у своєму склепі ученицю. Подолавши лабіринти спортивного мотлоху, Катя нарешті дісталася до діючої частини школи. Тепер потрібно було триматися тихіше, щоб не сполохати охорону. Але тут найкраща учениця добре орієнтувалася навіть в темряві…

Катя підійшла до учительської, взялася за ручку дверей і полегшено зітхнула. Учительський кабінет завжди лишали відкритим. Ковзнувши ліхтариком по полицям найближчої шафи, вона швидко знайшла журнал свого класу. Шелест паперу в гробовій тиші здавався гучнішим грому. Катя перегорнула потрібну сторінку. Поряд з прізвищем Лозовенко милували око звичні 12 балів. Та не встигла вона зрадіти, як всередині неї все похололо. Пустими коридорами хтось біг, важко гупаючи по підлозі: бах! бах! бах! Від кожного бах! – серце дівчини розбивалося на кров'яні частинки. Десь на дні душі ще теплилася крихітна надія, що це охорона… Але розум категорично не погоджувався з цим!! Останнє найгучніше: Бах!!! - пролунало просто навпроти дверей. Після короткої, задушливої паузи, ручка дверей нервово засмикалась. І всередину увірвався… він. Той, що приходить до нас по ночах. Найбільший жах… Темна сутність накинулася на приголомшену жертву і потягла її крізь заплутані коридори в страхітливу невідомість. Напівжива відмінниця провалилася в бездонну прірву…

Катя оговталася в підвальному приміщенні з тьмяним світлом. Вона сиділа за старою дерев'яною партою. Такі парти досі зберігалися в шкільному підвалі. Довкола горіли свічки, розставлені у формі пентаграм. Шари столітнього пилу нагадували древні залежи якоїсь невідомої породи. Згори звисали, торкаючись волосся, сувої павутини. На брудній стіні добре виднілись, надряпані товстими мазками білої крейди, математичні рівняння. Це були цілком прості рівняння, окрім однієї деталі: від знаку рівності розбігалися в різні боки дві стрілочки. Одна стрілка вказувала на коло з цифрою 1 всередині, а інша на малюнки, схожі на могилки з надгробними плитами. Придивившись уважніше, Катя з жахом усвідомила, що на плитах написані імена її батьків з датами народження, та… смерті.. Хоча вона, здається, залишала їх вдома живими…

Раптом, руки всупереч волі своєї господарки, опустилися на парту і почала водити по пилюці, розв'язуючи задані рівняння. Гострі скалки старого дерева, ніби чекали цієї миті. Вони вистрибували з-під пилу, впиваючись у шкіру зміїними іклами. На парту густо посипались ягоди червоної крові. Сльози та кашель душили Катю, пил з павутиною набивався в легені. Але вона, мов сомнамбула, продовжувала водити зраненими руками по сірому пилу, котрий перетворювався на криваву кашицю...

Крізь пелену марення, Катя розгледіла темний силует. Звідусіль лунало наближення кроків. Приміщення наповнювали постаті в чорному вбранні. Яким було її здивування, коли постаті скинули з себе чорні плащі, і виявилися вчителями їх школи, на чолі з завучем та директоркою. Тут були майже всі: Олена Вікторівна, Тамара Степанівна, Марія Семенівна, Любов Олексіївна та інші. Вони по черзі підходили до парти, за якою сиділа їх учениця, і лизали криваву поверхню. Останнє, що Катя запам'ятала, це пронизливий страшний сміх та блиск величезних неприродньо білих кликів.

Катю знайшли рано вранці під школою. В ній ледве жевріло життя. Опале листя обліплювало обдерті до кісток руки. Пізніше, психолог з великими зусиллями зумів переконати її, що вона бачила химерний сон. У неї просто розігралась уява на фоні постійного стресу. Адже всі сліди вказували на те, що вона намагалася залізти крізь вікно в школу, розбила скло і таким чином поранилась…

Минуло ще трохи часу… Настав випускний дзвінок. Найкращій учениці, під урочисті звуки оркестру, вручали золоту медаль. Доки бідолашна медалістка намагалася взяти медаль залишками ампутованих рук: батьки, вчителі, випускники - посміхалися та аплодували, а дехто, навіть непомітно облизувався…

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Клас фізики
Історія статусів

15/10/20 16:36: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
16/10/20 21:22: Грає в конкурсі • Перший етап
20/11/20 11:26: Вибув з конкурсу • Перший етап