Не бери чуже

Одинадцятий клас. Важливий період для будь-якого підлітка. Коли він чи вона дорослішають та шукають свою стежку в цей важкий світ.

Зіновій втомлено дивився у дзеркало. І чому саме тоді, коли він йде в 11 клас, світ потонув у хаосі пандемії? Не те, щоб підліток мав дуже сильне бажання відвідувати заняття, але він скучив за своїми друзями. А найбільше скучив за однієї дівчиною. Яка на нього зовсім не звертала уваги, але все ж – під час навчання він міг її бачити щоденно.

А через карантин у його школі навчання планувалося з 1 вересня для його класу – онлайнове. Тому він міг слідкувати за Анею лише в соціальних мережах. Зеника це не влаштовувало.

Попередні роки він боявся розповісти про свої почуття, але під час літніх канікул твердо вирішив, що повинен їй все сказати. Щоб не шкодувати потім все життя, коли їхні шляхи розійдуться.

Так, він міг з легкістю написати їй у приватні повідомлення. Але Зіновій сам собі не признавався, наскільки складно це зробити. А якби він її бачив щоденно, то колись би підвернулася вдала мить. Принаймні, парубок на це сподівався.

Він фантазував, як завойовує дівчину. Робить якийсь героїчний вчинок і рятує її від неприємностей, а вона за це його обіймає і цілує.

Солодкі фантазії перебив дзвінок. Телефонував його друг, Андрій.

   — Привіт, друже. Є цікава пропозиція.

   — Привіт, яка саме? – Зіновій знав, що від Андрія можна було очікувати, чого завгодно.

   — Ти ж впадаєш за Анею, так?

   — Ну вона мені трішки подобається.

   — Ага. Не заливай. Знаємо ми, як трішки. Ну та це не так і важливо. Зайди на її сторінку у фейсбук.

   — А що там?

   — Зайди і побачиш.

   — Гаразд. «Усім привіт. Я знаю, що у мене є багато прихильників. Я класна і це усім зрозуміло. Маю багато пропозицій зустрічатися. І вирішила, що буду зустрічатися з найсміливішим. Тому я пропоную будь-якому парубкові від 17 до 25 років (має ж бути якийсь діапазон, стариків чи малоліток мені не треба) принести мені одну річ з Закинутого будинку у центрі. Але піти туди о 24:00 і зняти онлайн-трансляцію у будь-якій соціальній мережі».

   — Та й таке.

   — Що за фігня?

   — Отака фігня, малята. Закинутий будинок. Ти ж про нього чув?

   — Та щось ніби чув. Що туди бояться усі заходити. Але чому?

   — Нічого собі. Думав, що усі в нашому місті знають історію про цей будинок. Гаразд, я тобі розповім, але постався до моєї розповіді серйозно.

   — Андрію, ти просиш мене про серйозність? Щось у лісі здохло. – спробував пожартувати Зіновій.

   — Не блазнюй. Я теж інколи можу бути серйозним. Коли цього вимагає ситуація. Отож. Закинутий будинок стоїть пусткою уже сотню років. Якщо не більше. Він знаходиться на вулиці Замковій. Але не на центральній дорозі, якою можна підійматися на Бону, а збоку, у бічній вуличці. Там усі будинки, по суті, покинуті власниками, але лиху славу отримав лише цей особняк. Двохповерхова споруда з мансардою, великими віками та доглянутим садом. Таким він був колись, я бачив старі світлини. Зараз територія навколо будинку заросла бур’яном, вікна забиті дошками.

   — Ну і що далі? Що там такого страшного? Подумаєш, якийсь старий будинок.

   — Ось так думав і мій батько в дитинстві. Він мені розповідав, що посперечався з другом. Батько повинен був зайти всередину і винести звідти щось.

   — І?

   — І він зайшов. Мій батько мало що боїться в житті, але в той день він налякався дуже сильно.

   — Що саме його налякало?

   — Привиди. – відповів Андрій.

   — Що серйозно? – Зіновій весело росміявся. – Не сміши мої панталони. Я не вірю у привидів. Твій батько напевне просто хотів тебе налякати, ось і вигадав страшну оповідку.

   — Ні, повір. З того будинку не можна нічого виносити, інакше на тебе впаде страшне прокляття. Мій батько звідти нічого не виніс, а ось його друг виніс старовинне перо. І знаєш, що з ним сталося?

   — Що? він помер жахливою смертю?

   — Не смійся. Його знайшли у власній квартирі. На перший погляд, він подавився водою. Але інше цікаво: у його квартирі був страшний розгардіяш, наче він від когось тікав. Але квартира була зачинена зсередини і якби не приїхала сестра в гості з своїм ключем, то невідомо, скільки часу він би так пролежав. І найголовніше…

   — Що саме?

   — На обличчі в потерпілого застиг вираз жаху.

   — Та ну. Це страшилки для маленьких дітей.

   — Не знаю, друже. Батько мені нічого ніколи не забороняє. У мене з ним приятельські стосунки. Але він заставив мене пообіцяти йому, що я ні за яких умов ніколи не піду в той будинок. Тому я і вирішив тобі подзвонити і попередити, про всяк випадок.

   — Ну добре. І що ти пропонуєш? Цей пост – це хороший шанс поговорити з Анею. І зараз він єдиний актуальний, поки ми усі сидимо вдома, на карантині.

   — Дивися сам. Але я тобі усе розповів, що знав. І скажу так – я б не пішов. життя дорожче мені за будь-яку дівчину.

   — Добре друже. Дякую.

Зіновій довго думав над словами Андрія. І чим більше він над ними думав, тим більше схилявся до того, що його слова – це нісенітниця. Можливо друг просто вирішив пожартувати над ним? Це навряд. Адже він знає, які Зіновій відчуття має до Ані. Тому з цим жартувати він не буде.

То невже він дійсно вірить в цю історію? Чи може занадто багато фільмів жахів переглянув? Зіновій зрештою вирішив, що неважливо, чому його друг таке сказав.

Для себе він рішення прийняв. Сьогодні вночі піде в Закинутий будинок. Проведе онлайн трансляцію і в ній запропонує Ані зустрічатися. А тоді щось візьме з того будинку.

Направду хлопця більше страшила не будівля, а те, що він насмілився сказати об’єкту свого обожнювання про свої почуття. Від цього у нього трусилося усе тіло. Він хвилювався і потів.

До вечора хлопець готувався, наче на якесь свято. Прийняв душ, одягнув свій найкращий чистий одяг. Чорні класичні брюки, білу сорочку, на яку накинув чорну толстовку.

Він зайшов на сторінку до Ані і здивувався, що під постом відгукнулося дуже мало людей. Коментарів було багато, але більшість казали, що це дурна затія і не варто такого зробити. Погодилися, окрім Зіновія, ще двоє.

В одного були вади в розвитку. Він навчався в протилежному класі. А інший був місцевим хуліганом. Який кинув школу і вже сотні раз був у поліції.

Весела компанія. Зіновій не розумів, чому інші (а прихильників в дівчини було безліч) мовчать.

Зрештою, він вирішив, що йому це лише на руку. Тому написав коментар, що сьогодні планує піти в Закинутий будинок. щоб усі чекали на трансляцію.

Єдине, що благав у провидіння Зіновій – це, щоб Олег (так звали хулігана) прийшов пізніше. Щоб він не зустрівся там з ним.

Олега він, як і признатися коханій дівчині про почуття, Зіновій боявся більше, аніж можливих привидів.

 Нарешті настала потрібна година. Молодий чоловік зібрався і пішов в сторону Замкової гори. За деякий час він підійшов до Закинутого будинку. Все було тихо і спокійно. Навколо будинку височів паркан, тому Зіновій міг бачити з дороги лише другий поверх. В жодному з вікон не світилося.

Він набрався духу і зайшов на територію. Все поросло високим бур’яном. Дерева під місячним світлом скидалися на страхітливих велетів.

Зіновій мужньо пішов в сторону дому. Нічого моторошного не помітив.

Зайшов в фейсбук і включив онлайн трансляцію. Напевне її вже чекали інші, бо відразу появилося 10 глядачів. Він побачив повідомлення від Ані: «Вперед, герою». І смайлик.

Цей смайлик підбадьорив парубка.

«Я веду трансляцію від Закинутого будинку. Саме зараз я відкрию двері і зайду всередину».

Зіновій відчинив двері, які жахливо заскрипіли. Він увімкнув ліхтарик, який заздалегідь взяв із собою. Перше, що помітив парубок – це меблі, які хоч і помилилися, але були на своїх місцях. В старовинних шафах щось зберігалося. Він побачив стелаж з книгами. Трюмо, на якому стояли різні засоби гігієни.

Це все дивувало Зіновія. Він очікував порожніх приміщень. І думав, що взагалі не матиме, що брати як трофей.

   — Так, так. Ще один поціновувач краси Ані.

Зіновій пронизливо закричав і повернув ліхтарик в ту сторону, звідки лунав голос. Там стояв Олег.

   — Ти такий боягуз, але прийшов сюди заради дівчини. Це викликає повагу, - зауважив Олег.

   — Ти сказав ще один?

   — Так, один вже втік, як мене побачив. Ти, хоч і закричав, але залишився на місці. Чи може це з переляку тебе перестали слухатися ноги? – засміявся хуліган.

   — Та ні. То ти теж тут заради Ані?

   — Я тут вже більше години і як, на відміну від тебе, не веду трансляції. Я не знав раніше про таке місце. А, коли прочитав пост дівчини, то зацікавився і прийшов сюди. До речі, тут повно всякого добра. Я аж здивувався. Таке круте місце, щоб тут відпочивати. І нікого тут не буває. Хіба це не дивно?

   — Ну кажуть, що це місце прокляте.

   — Але ти ж сюди прийшов. Отже, не віриш у такі побрехеньки?

   — Ну…

   — Чи так сильно подобається Аня, що і привиди не страшні?

   — Як сказати.

   — Гаразд, не мнися. Бери будь-яку річ і йди собі. До речі, я ще чув, що тут, на другому поверсі лікар, який тут жив, приймав пацієнтів. То може від нього щось залишилося? Не хочеш піднятися і поглянути?

   — Ні, я візьму це, - Зіновій підійшов до стелажа і взяв першу книгу, яка попалася під руку.

   — Зачекай. Ти це чуєш?

   — Що? – по тілу парубка побігли мурашки.

   — Мені здається, що зверху хтось ходить.

Зіновій прислухався. А тоді зрозумів, що йому дуже моторошно. Відразу захотілося в туалет. Хтось ходив в кімнаті, яка була прямо над ними. Чітко чулися важкі кроки, наче човгав старий дід, який не піднімає високо ноги, а практично тягне їх за собою.

   — Цікаво, невже хтось прийшов сюди раніше за нас? – Олег уже йшов до сходів на другий поверх.

   — Стій, - вигукнув Зіновій.

   — Що таке?

   — Відгукнулося на пост Ані лише троє людей. Один вже втік звідси, ти сам сказав. Крім нас двох, тут більше нікого не повинно бути.

   — Може хтось прийшов і нікому не сказав? – припустив Олег, але зупинився і почав прислуховуватися.

   — Не думаю.

   — Та ладно, - він обернувся до Зіновія обличчям а до сходів спиною, - ти думаєш, що я дозволю, щоб усі бачили в трансляції, як я злякався. Що таке? Чому у тебе так змінилося обличчя.

Ось тепер Зіновія паралізувало. Він дивився на зяву, яка поволі спускалася сходами і не вірив своїми обличчями. Старезний дід, по мертвому тілі якого повзали черви, з рота сочився слиз, руки і ноги були в страшних рваних ранах. Очей не було, але отвори очні були напрямлені на них двох. Олег нарешті озирнувся, йому вистачило секунди, щоб збагнути, що відбувається. Тоді парубок закричав і побіг до виходу. Дорогою він штовхнув Зіновія, який не втримав рівноваги і впав. Напевне цей поштовх вивів хлопця з ступору. Бо він різко підвівся на ноги і теж побіг в напрямку Олега.

Біг він з усієї сили і зупинився лише, коли подолав декілька кілометрів. Тільки тоді зауважив, що немає телефону. Напевне він випав і залишився у тому будинку. Зіновій знав, що він за ним не буде вертатися і ніколи туди більше не зайде. Що дивно, він загубив телефон, але досі міцно тримав у руці книгу.

На її обкладинці було написано «Злочин і кара» - Достоєвський. По тілу чоловіка знову побігли неприємні мурашки.

Він пішов додому.


Зранку йому на старий телефон подзвонив Андрій і сказав, що трансляція перервалася тоді, коли Олег сказав, що на верху хтось ходить. Але Аня бачила, що він взяв книгу, тому все має бути нормально. Друг казав, щоб Зіновій поберігся.

Аня не відповідала в жодній з соціальних мереж. Зіновій зайшов на сторінку у фейсбук і побачив, що дівчина видалила свій допис. Він знову їй написав і за деякий час виявив, що не може зайти на її сторінку. Отже, він у чорному списку.

Зіновій розчаровано дивився на книгу, яка стояла у нього на столі. Отже, це було все дарма?

Він старався не думати, що було вчора. Заспокоював себе тим, що це все були галюцинації. Можливо, він надто перехвилювався?

Але в глибині душі хлопець знав, що той дід був до моторошності справжнім. З роздумів його вивів телефон. Знову дзвонив Андрій.

   — Привіт. Ти яку книгу взяв?

   — Ти про що?

   — Яку саме ти книгу взяв з того будинку?

   — З-злочин і к-кара, - Зіновій почав заїкатися, як в дитинстві. Він хвилювався і страшно потів. А Андрій мовчав. – А що таке?

   — Олега знайшли, - нарешті відповів друг. – Мертвого. На шосе. Його збила вчора невідома машина.

   — Але це ж просто дорожня пригода, - парубок полегшено видихнув. – І до чого тут назва книги?

   — Батько сказав, що він колись досліджував все, що відбувалося з тією закинутою будівлею. Вгадай, яку книгу взяв з неї його друг? І не тільки він. Точно відомо, що як мінімум 5 людей взяли цю книгу з тієї будівлі, а потім загинули при загадкових обставинах.

Поки Олег говорив, по тілу Зіновія знову побігли холодні мурашки. Він не знав, що відповісти. А тоді почув у коридорі важкі кроки, наче хтось тягне ногу за собою. Зіновій знав, що він сам у квартирі. Тому його тіло не витримало і він обмочився. А тоді відкрилися двері у кімнату і хлопець зустрівся віч-на-віч з старим лікарем, який тримав у руці хірургічні інструменти і посміхався.

Зіновій хотів закричати, але не міг. Його тіло здригалося від страху, від нехватки повітря, він почав задихатися. На обличчі застигла гримаса страху. Він ще чув, що Андрій щось говорить у трубку, питається, де він зник. Але це все вже здавалося дуже далеким.

А коли істота ступила крок і торкнулася його обличчя своїми страшними руками, то розум парубка не витримав і вимкнувся. І він поринув у темряву, серед якої можна знайти ще страшніших створінь.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Клас фізики
Історія статусів

15/10/20 04:07: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
16/10/20 21:22: Грає в конкурсі • Перший етап
20/11/20 11:26: Вибув з конкурсу • Перший етап