Той, хто пробіг по лезу бритви

Рутґер Гауер пішов із життя так само тихо й стримано, як жив. Цей чоловік із холодним поглядом та незворушними вустами міг зіграти будь-яку роль, доказом є його величезна фільмографія, що налічує більш як сотню стрічок.

Проте у всіх ролях запам’ятався якоюсь неземною відстороненістю, холодною відчуженою благородністю. Чи то роль маніяка з «Попутника», чи проклятого лицаря з «Леді-яструб», чи то тренера мадридського «Реала». Він не купався в увазі скандальних голлівудських репортерів, але ще до смерті здобув статус культового артиста. Актор, який так і не отримав Оскара, але з яким пішла ціла епоха.

Гауер помер ще 19 липня, проте лише 24-го стало відомо про цю трагічну для кінематографа вість. Причина смерті актора невідома, за інформацією його агента Стіва Кеніса, той помер від короткочасної хвороби у своєму будинку в Нідерландах. В цій країні він прожив практично усе життя, не бажаючи, за прикладом колег, перебиратися ближче до Голлівуду. Він любив свою батьківщину, і та відповідала взаємністю: у 1999 році Гауер отримав звання найкращого актора Нідерландів ХХ століття.

Актор народився 23 січня 1944 року в сім’ї театралів, тож недивно, що доля артиста спіткала і його. Названий на честь батькового викладача, юний Рутґер ще малим почав грати в театрі, де показав значні успіхи. Проте в п'ятнадцять років він зненацька втікає з дому і потай влаштовується на корабель свого діда. Життя в морі добряче потріпало його, проте і загартувало. Окрім того, що він вивчив кілька мов, хлопець навчився самостійності і витривалості, що в подальшому дало свої плоди - наприклад, в «Попутнику» всі небезпечні трюки актор виконував самостійно.

Кар’єра моряка не склалася, не в останню чергу через вроджений дальтонізм, тому, повернувшись додому, Рутґер відслужив у війську, поміняв кілька робочих місць, в тому числі знову грав у театрі. Справжня удача спіткала його після того, як він знявся у Пола Верговена – його земляка і досить відомого на той час режисера. Робота з Полом була доволі успішною – режисер зняв свого протеже в кількох стрічках, котрі здобули визнання: «Кетті-вертихвостка» (1975), «Оранжевий солдат» (1977) «Плоть і кров» (1985).

Фільм «Турецькі насолоди» було висунуто на Оскара як найкращий голлівудський фільм, і на молодого актора з характерною нордичною зовнішністю звернули увагу в Голлівуді.
До речі, Рутґер міг зіграти головну роль у культовому «Роботі-поліцейському», проте через сварку з Верговеном цього не сталося.
Найпершим голлідвудським фільмом голландця стали «Нічні яструби» зі Сильвестром Сталлоне (1985). Партнерство такого успішного актора як Слай пришвидшило просування Гауера кар’єрними сходинками.

Визначальною для Гауера стала роль у фільмі, що провалився в прокаті, проте згодом набув статусу культового і був занесений до золотого фонду кінофантастики. «Той, хто біжить по лезу» Рідлі Скота, знятий за романом Філіпа Діка «Чи мріють андроїди про електричних овець?» став, на думку багатьох фанатів, головною роботою у всій кінокар’єрі голландця. Фінальний монолог (його, до речі, авторства), який є епіграфом до цієї статті, вважають одним з кращих у кінематографі.

Ролі терориста Вульфґара з «Нічних яструбів» та репліканта Роя Батті – вбивці-андроїда - призвели до того, що актору почали пропонувати ролі антагоністів – маніяків, убивць, хоча сам він бажав різнопланових ролей. І його послужний список підтверджує: це був універсальний актор. Серед інших його найбільш популярних ролей - мандрівний лицар в серіалі Пола Верговена «Флоріс», Олександр Печерський у «Втечі з Собібора», Ксав'єр Марч в «Фатерлянді».
Актор продовжував зніматися аж до своєї смерті. Одними з його останніх робіт стали ролі у фільмах «Валеріан і місто тисячі планет» (2017) і «Брати Сістерс» (2018). Наразі кілька проектів за участю актора перебувають в стані розробки.

Його головний художнім тріумфом вважають участь в італійській стрічці Ерманно Ольмі «Легенда про святого пияка» (1988), де він з'явився в ролі бездомного п'яниці і дрібного злочинця. Стрічка отримала «Золотого Лева» на Венеціанському кінофестивалі.

Шанувальники горору, трилерів та містики дуже добре знайомі з роботами Гауера.
Той же згаданий «Попутник» (1985), де він зіграв маніяка-психопата, котрий тероризує водіїв. Кажуть, актор так вжився в роль, що лякав партнерів по знімальному майданчику навіть у перервах між зйомками.

В цьому ж році актор грає в культовому серед кіноманів історичному фільмі «Плоть і кров», який за надто натуралістичні сцени насильства та сексу отримав найжорсткіший рейтинг. Хто бачив цю стрічку, підтвердить, що від неї неможливо відірватися, настільки захоплююче секс, бруд, кров та чума поєдналися в одну історію.

Вже згадана роль андроїда-вбивці в «Тому, хто біжить по лезу» (1981) не єдина, де Рутґер спробував вжитися в роль штучного інтелекту – в 1996 році він зіграв дроїда в провальній стрічці «Солдат апокаліпсису», яка стала відомою лише завдяки участі в ній культового актора.

«Леді-яструб» (1985) - один з найвідоміших фільмів за участю Гауера. Містичне фентезі, сповнене надзвичайно вражаючих кадрів, чудова історія про коханців, яких зачаклував ревнивий єпископ: вдень герой – лицар-мандрівник, вночі – лютий вовк. Він не може зустрітися з коханою, адже та вдень ув’язнена у тілі яструба, і лише вночі перевтілюється в людину. І немає кінця-краю цьому прокляттю. Молоді Гауер, Метью Бродерік, Мішель Пфайффер, заповідні ліси та стародавні замки - що може бути краще? При звістці про смерть актора це – перша стрічка, яка постала у пам’яті. Однозначно варто переглянути.

Не містичний, але кривавий бойовик «Сліпа лють» (1989) оповідає про сліпого майстра меча, який вступає у протистояння з бандитами, шаткуючи їх у капусту. Заснований на японській «Історії про Затоїчі», цей фільм є одним із улюблених для підлітків 90-х.

Рутґер не гребує участю в фентезійних проектах: «Мерлін» (1998), серіал «Десяте королівство» (1999), «Цар скорпіонів 4» (2014).

Також Гауер успішно пробував себе у вампірській тематиці. У 90-х роках його тягнуло до більш рутинних ролей в американських і міжнародних проектах, і однією з найбільш яскравих його втілень у цей період є лорд-вампір Лотос в оригінальної кіноверсії «Баффі - винищувачка вампірів» (не та, де Сара, часом що).

Невдовзі Гауер з’являється в ролі вампіра Барлов у міні-серіалі 2004 року «Салемз Лот», який є екранізацією однойменного роману Стівена Кінґа.

У 2005 році Рутґер грає найвідомішого вампіра - сумнозвісного графа Дракулу у стрічці «Дракула 3: Спадок». Цікаво, що через кілька років він вже грає заклятого ворога вампіра – професора Абрагама Ван Гельсинґа в «Дракулі 3D» (2012) режисера Даріо Ардженто.
У 2013 році Гауер взяв участь у 6 сезоні «Справжньої крові», де зіграв Ніала Бріганта - короля племені, від якого походить родина Стекгауз.

У 2005 році Гауер грає одразу у двох фільмах з елементами неонуару: кардинала Рорка в кримінальному трилері «Місто гріхів», а також лиходія Вільяма Ерла у фільмі Крістофера Нолана «Бетмен: початок».

У 2006 році задіяний у маловідомому горорі «Мінотавр», а в 2011 – разом із Ентоні Гопкінзом грає в доволі вдалому «Обряді» про екзорциста, заснованому на реальних подіях.

У 2011 році на екрани виходить одна з кульових стрічок за участю Гауера «Гобо з дробовиком», яка є частиною проекту «Ґрайндгаус» Роберта Родріґеза та Квентіна Тарантіно.
Типова для творчості цих двох режисерів суміш абсурдистського кривавого місива, ця стрічка є гротескною притчею, повною алегорій. Рутґер у властивій йому безкомпромісній манері йде напролом, незважаючи на рани, а його бажання покарати зажерливу наволоч досягає ідейності камікадзе: він розуміє, що йде на смерть, але має намір забрати із собою якнайбільше покидьків.

Крім того, що Рутґер Гауер став частиною історії, вписавши своє ім’я до легенд кіномистецтва, цей чоловік відзначався благородністю, спокійним та розважливим характером, не піарився сумнівними методами й не залишив по собі шлейф пліток та домислів. Це був справжній майстер своєї справи, трудоголік, який зумів створити свій оригінальний типаж кіногероя. Не накачаного супергероя, не майстра бойових мистецтв, не мужнього красунчика. А людини, котра попри скромну зовнішність, досягає неймовірних планок, і котра віддасть життя за переконання, або вб’є за них.

Прощавай, блакитноокий Рутґере. Ти добіг до кінця леза.