(Денис Овсянік і його «Уламки світів»)
Поділитися

Денис Овсянік — криворізький письменник, який не надто відомий широкому загалу, проте його проза цікава, змістовна, на злобу дня. До цього я читав лише його опубліковану повість «Сансара от асура», та деякі конкурсні оповідання в жанрі горор. Сьогодні ми спілкуємося з Денисом про його нову збірку. Не можна було пройти повз таку чудово оформлену річ, яка, крім того, обіцяє цікаве наповнення.

Коротка довідка:
Народився в селищі Рудничне, що під Кривим Рогом. Навчався там же, в школі № 39. Закінчив Криворізький державний педагогічний університет за спеціальністю вчитель української мови та літератури. Два з хвостиком роки працював тим самим вчителем, покинув, борсався то тут, то там. Потрапив у торгівлю. Сім років займався підприємницькою діяльністю, та рік назад покинув цю справу. Зараз працюю завідувачем відділу у всесвітній мережі магазинів. Звучить круто, але насправді це тільки так звучить. Часу на творчість геть не маю, але я змирився. Розумію, що інформація суха, як хліб тижневої свіжості, але не люблю розповсюджуватись про своє життя. Якщо ж коротко про себе: просто мізантроп, скептик і зануда. Захоплень у мене небагато. Якщо звузити поле зору, то їх узагалі-то два: література й музика. Розташував суто за алфавітом, бо довго не міг вирішити, чому надаю перевагу. В літературі мій вибір ліг на всі навколофантастичні жанри, в музиці моє серце належить жанру електронному в його повному різномаїтті стилів: від заспокійливого ембієнта до нищівного хардкор-техно. Авжеж, не можна лишати за бортом кінематограф! Але з ним зараз складно. Тож останнім часом переглядаю класику тих самих навколофантастичних жанрів.

Денисе, вітаю з публікацією. Це було важко?
Дякую, Дімко. Сама публікація (тобто процес видання) був зовсім легким. А от підготовка… це був пекельний марафон. Якби я правильно спланував час і взявся до справи раніше, то збірка вийшла б дещо товстішою, але, напевно, і вигляд мала б інакший.
Величезне спасибі моїм помічникам: редакторам Лесі Басюк, Роману Козлову (він же й видавець) і дизайнерці палітурки Інні Кузьмір.

IMG_20181209_133955.jpg

Криворізький автор видає україномовну збірку. Не зовсім розповсюджене явище для південно-східних регіонів, але й не поодинокий випадок. Це свідоме рішення, чи вимушена адаптація? Чи важко російськомовному автору творити в умовах, коли тенденція на україномовність літератури міцнішає з кожним роком? Тобі однаково легко писати обома мовами?
Хоч я й філолог, довгий час не користувався українською після того, як покинув учителювання. Так, коли-не-коли. Писав лише російською. Перемикатися на українську для мене було важко. Тому відразу ж розкрию перед читачами карти, власне, як це і зробив у «Intro» збірки: вона складається з текстів, які перекладені з російської. Але перекладені мною, автором цих оповідань (або одним із авторів, у випадку з «Мертвою Ордою», «Ордером» і «Чанді Пранадеві», з люб’язного дозволу моїх шановних співавторів – Сергія Сердюка та Іри Віноґрадової). Довгий час плекав мрію видати збірку російськомовних оповідань, але, маєш рацію, з огляду на нинішні тенденції щодо російської мови серед видавництв, я дійшов висновку, що збірку треба робити україномовною.
Хоча, насправді, не бачу різниці між виданням в Україні книг російською мовою і, скажімо, німецькою. Або взагалі суахілі. Носії цих мов, хто зацікавлений, завжди придбають книгу потрібною їм мовою, незважаючи на. Та щось мені підказує, навіть гостям із Африки незабаром доведеться читати книги лише українською. Сподіваюсь, ти розумієш, про що я.
І якщо порівнювати перекладання на українську з написанням українською – то друге легше, хоча й не набагато.

Як можеш охарактеризувати збірку? Це різнопланові оповідання, чи витримані в єдиному дусі? А може, пов’язані концептуально?
Оповідання у збірку добирав за єдиним принципом: щоб читачеві було цікаво. Немає одного жанру, немає однієї теми.
Якщо йти за порядком оповідань, то читач отримає: планетарне дарк-фентезі; антиутопію; фантастичний (і філологічний) пригодницький детектив з дуже несподіваним фіналом; незвичайну постапокаліптику (вважаю цей «уламок» одним із найкращих придуманих мною світів); містичний постапокаліпсис із елементами горору; ще одну антиутопію з тонкою любовно-психологічною лінією на релігійну тематику (спасибі Сергієві Сердюку, він неперевершений творець антиутопійних світів); сатирична фантастика; психологічний детективний нуар у світі з альтернативною історією; ще одну постапокаліптику з вельми несподіваним фіналом; пригодницьку фантастику на основі індійської міфології (спасибі Ірі Віноґрадовій за цей чудовий танок); зомбі-апокаліпсис середньовічного штибу (ще один привіт Сергієві Сердюку); і, зрештою, «бонус-трек», дарк-фентезі з технологічним натяком.
Варто сказати, що тут я спробував зібрати найкраще з того, що писав, і книга має ознайомлювальну мету (тому в підзаголовку є таке слово, як «промо»).
Обкладинка збірки зроблена у вигляді промо-вінілу, ззаду можна побачити зміст книги у вигляді трек-лісту до подвійного вінілового альбому. Ідея належить Габріелу Новаку.

IMG_20181209_133812.jpg

«Уламки світів» — не перша твоя паперова книга. «Сансара от асура», що вийшла у 2016 році разом з повістю Діми Піскорського «Лінія шквалу», доволі специфічна річ. І більше, я б сказав, життєстверджувальна, аніж похмура. Звідки цей своєрідний стиль і тема для твору?
Ця повість була цілком і повністю навіяна альбомом Роберта Майлза «Organik» (2001 р.). Він має яскраво виражений індійський присмак, витончений, несподіваний. Це не той Майлз, якого слухачі чули раніше, але, як не дивно, він мені зайшов настільки, що склався у таку повість. В юнацькі роки, прочитавши «Князя Світла» Роджера Желязни, я був настільки вражений, що той потяг до Індії лишився в мені надовго. Повість я писав протягом п’яти років, з великими перервами. Вийшла вона в геть не властивому мені стилі. На ній читач може прослідкувати мій розвиток як письменника. Вона — місток від Овсяніка-початківця до Овсяніка, який вже щось уміє. Ця повість – унікальна річ у моїй творчості.

__Liniya_shkvalu._Sansara_ot_asura.jpeg

Де можна придбати «Уламки світів»? Кому порадиш цю книгу і кому категорично її не рекомендуєш? Чи були/будуть презентації?
«Уламки світів» можна придбати поки що лише в мене. Збірка вийшла вкрай обмеженим накладом. Вартість одного примірника 200 грн. (така кусюча ціна — біда малотиражних видань), але той, хто придбає книгу, певен, в жодному разі не пошкодує. Рекомендую її таким, як і я сам, любителям усіх піджанрів фантастики. Не рекомендую… вагітним жінкам, людям за кермом… що там іще пишуть на пляшках із алкоголем? Дітям до 18 років? Ні, їм особливо рекомендую; ті мізерні два-три матюки на 288 сторінок нічого не варті перед тим, що вони чують на вулиці (чують? вживають!), бо в їхньому віці я б проковтнув подібну книжку залпом і ще б вимагав добавки.
Презентацію планую. Нехай читачі слідкують за інфою на моїй сторінці у мережі «Фейсбук».

Якщо проскролити твою сторінку в Фейсбуку, можна прийти до висновку, що ти песиміст і мізантроп, а депресія – твій звичний стан. Чи так це? Чи впливає це на творчість?

Якщо бути відвертим, то моє життя не цукерка і, сука, не покращується. То як тут не бути мізантропом? Люди — мудаки.
Я не розділяю людей на песимістів і оптимістів. Я більше скептик. Будуть ознаки того, що життя піде на краще, я так і зазначу, але все одно буду готовий до гіршого повороту подій.
Я не депресую так часто, як може здатися з моїх постів. Але, повторюся, життя відстій, як тут не депресувати?
Взагалі-то я буваю різний. По-справжньому веселим мене можуть бачити хіба що друзі. Та й загалом — ті люди, з ким мені легко і приємно у спілкуванні.
Внутрішній стан, авжеж, має вплив на творчий процес. Але це дуже тонка матерія, і там немає чітких формул. Вона мінлива, як чоловічі шкарпетки.

Яким жанрам у власній творчості надаєш перевагу? Яке місце серед них займає горор?
Жанр — лише засіб. Тому горор вважаю не гіршим засобом, ніж будь-який інший. Просто кожен із жанрів має свій інструментарій. Останнім часом вдавався до горору частіше, але й то більше через конкурси. Є попит — є товар. Чом би й ні?

Я знаю, що ти неодноразово брав участь у мережевих конкурсах, зокрема твої твори зустрічав на «Даркері». Як успіхи на цьому терені?
Так, усі оповідання у збірці —– дітища конкурсів чи відборів до збірок. ФЛР, Колфан, Чортова Дюжина… цей список може бути дуже довгим.
Кілька разів діставався фіналу, неодноразово у співавторстві із Сергієм Сердюком, з яким, до речі, і познайомився на конкурсах.
Конкурси — річ хороша. Не дозволяють розслабитися, і там завжди можна отримати багато критики на адресу тексту. Інша справа, що не завжди адекватну (а іноді не лише на адресу тексту, а й автора), але для того й є голова на плечах, щоб відрізняти шлак від металу.
Зараз, за нестачею часу, не маю можливості брати участь у конкурсах. Взагалі маю на думці полишити письменництво, за відсутності читацької зацікавленості. Сподіваюсь, із допомогою Бабая читачам стане відомо, що в південно-східній Україні таки щось відбувається. І відбувається, мушу запевнити, якісно.

Яким бачиш жанр горор в Україні через п’ять-десять-двадцять років? Чи бачиш себе в цій ніші?
Майбутнього не знає ніхто (це я зараз до любителів гороскопів). Але можна дещо проаналізувати і спрогнозувати. Горор набуває шаленого розвитку. Це добре. Це збіса добре. Сподіваюсь, що він перестане бути нішевою літературою, гідно зіпнеться на ноги і крокуватиме поруч, не побоюся сказати, з класикою.

Кого знаєш із вітчизняних представників жанру? Може, навіть особисто?
Український горор асоціюється в мене з Володимиром Кузнєцовим, Олександром Заварою, Дмитром Піскорським, Юлією Васильєвою, Євгеном Ліром, Павлом Черепюком, Василем Лавером. Зрештою (але не в останню чергу), з Дімкою Ужасним, Андрієм Лозінським і Валентином Москівцем, котрі доклали зусиль до того, щоб горор в Україні наростив м’язи. Ну, і куди ж без Макса Кідрука. Знаю також, що руку до розвитку темної літератури неслабо докладає Олексій Жупанський.
Нехай не ображаються ті, кого оминув. Просто згадані прізвища щодня по кільканадцять разів бачу у стрічці «фейсбука». Сила піару, що тут зробиш. Я так не вмію.
Особисто знайомий із Дімою Піскорським і ще двома молодими й талановитими прогресорами жанру горор, також криворіжцями — Габріелом Новаком і Мікою Дрезден. Габріелу, як я вже зазначив, належить ідея обкладинки «Уламків світів (промо)» (саме так правильно має звучати назва збірки). Їм я напевне пророчу світле майбутнє серед темних жанрів. Тим паче, що я віддав їм усі свої ідеї майже безкоштовно.
На «Книжковій толоці-2016» у Запоріжжі познайомився з Валентином Москівцем. Хороший бородань.
На цьому, мабуть, і все. На жаль. Завжди приємно поспілкуватися з колегами і поділитися досвідом. Шкодую про свою відсутність на багатьох книжкових форумах. Буду виправлятися.

Страшне, лячне, похмуре, гидке. Що можеш порадити нашим читачам, виходячи з власних смаків і вподобань? Твори, фільми тощо.
Найстрашніше, що читав, — це, як не дивно, повість Аркадія Стругацького «Подробиці життя Нікіти Воронцова». Найвидовищніше — фільм «Hellbound: Hellraiser II». Із музики можу порадити лавкрафтіанську серію від A Cryo Chamber Collaboration: «Cthulhu» (2014), «Azathoth» (2015), «Nyarlathotep» (2016), «Yog-Sothoth» (2017) і свіженький «Shub-Niggurath» (2018), — в якій, до речі, брали участь і українські музиканти — protoU (Саша Кац) та Dronny Darko (Олег Пузан).

IMG_20181209_134118.jpg

Дякую, Денисе. Удачі в творчості. І, хоча життя дійсно складна річ, бажаю, щоб негаразди й перешкоди ставали лише паливом для подальшого руху.

Подобається проєкт? Ви можете підтримати нас, всі кошти підуть виключно на розвиток «Бабая»

Бажаєте опублікувати свої матеріали? Пишіть нам на пошту: