Скелети: не всі шафи можна залишати відчиненими

Молодий для пострадянських земель жанр горор швидко оперився і завоював визнання серед тисяч читачів. Доказом тому є множинні оглядові статті, повноцінне фен-ком'юніті, авторські блоги і фензіни, і - звісно - тематичні книги, котрі випускаються як шляхом самвидаву, так і в рамках серій (наприклад, як російська «Найстрашніша книга»).

Автори мега-проекту «Найстрашніша книга» подолали тернистий шлях від пересічних епігонства Кінгу/Блоху/Маккамону/Кемпбелу (потрібний варіант підкреслити або вставити) до лаврів творців самобутньої міфології пострадянських жахів, що здатна дати фору творчості зарубіжних майстрів літературних лякачок.

В даній парадигмі новий роман Максима Кабіра з нехитрою назвою «Скелети» можна охрестити не тільки воістину великим дебютом одного з провідних авторів «нової хвилі східноєвропейського горору», а й дистилятом всього найкращого, що відбувалося не тільки зі слов'янською культурою жахів, але й зі світовою.

У центрі фабули знаходиться Андрій Єрмаков, зірка локального ТБ, екс-поет міського масштабу і невідбутий голос покоління «коморо-гаражного» панку. Після болісного розлучення зі своєю пасією він вирішує залишити остогидлу зону комфорту і відпочити в містечку минулого дитинства — похмурому індустріальному Варшавцево. Зустрічі з друзями і ворогами молодості, першими коханими, щільний наліт ностальгії — здавалося б, уїк-енд пройде гладесенько-рівнесенько. Але — на щастя чи на жаль — справу ми маємо з романом жахів, і очевидно, що крім місцевих аборигенів на нашого героя очікувало приховане Зло...

«Максим Кабір — письменник, поет, анархіст» — стверджується у першому реченні видавничої анотації. Як не дивно, це тріо іменників не тільки характеризує Кабіра як Творця і Особистість у повному обсязі, а й описує багатогранність його письменницької техніки, унікальний плюралізм авторських підходів.

Кабір-письменник вміло структурує різноманітний наратив, тому фонові сюжетні лінії, які примикають до скелета основного сценарію, виглядають збалансованими і органічними. Лейтмотивний запал в дусі соціальних трилерів Бентлі Літтла натякає на те, що досвідченому читачеві слід очікувати не на спроби винаходження «другого велосипеду», а на класичний горор в кращих традиціях жанру. Віртуозно жонглюючи дефолтними архетипами і драматургічно-психологічними мотивами, Кабір-письменник вичавлює максимум з підручних засобів, демонструючи звичні речі під незвичним ракурсом, тим самим відкриваючи простір для нових літературних відкриттів.

Оповідь «Скелетів» нагадує американські гірки, стилізовані під кімнату страху. Запаморочливі злети змінюються вбивчими падіннями, і так — щоразу. Потім настає перерва: вагонетка мирно котиться прямою. Здавалося б — все, можна відсапнути — але тут в горло впивається кістлява клешня і волочить всіма колами Пекла — так виглядають інтроспективні враження від повнометражної літератури Кабіра.

Кабір-поет простою і водночас складною мовою, багатою на влучні фігури мови, вдихає життя в кожну деталь свого світу — починаючи від бездушних постерів на кахельних стінах і закінчуючи натрієвими ліхтарями на сонних вулицях — в результаті чого створюється враження, що мікросередовище «Скелетів» — це не просто красива декорація, а своєрідний організм зі своїми фундаментальними законами. Окремої уваги заслуговує сетинг депресивного шахтарського міста Варшавцево, у рамках якого можна розгорнути цілий фендом. У плані «навколо-грімдаркової» атмосфери Варшавцево не поступається кінгівському Деррі або лавкрафтівському Інсмуту, місцями навіть перевершує «західні оселі зла» завдяки напруженій мутації із затишного гнізда в хитку пастку, за межами якої нема порятунку — лише степ і незбагненна порожнеча.

Кабір-анархіст, в навіть у такій серйозній роботі, як «Скелети», примудрився вдатися до белетристичного хуліганства. Спираючись на канони сучасної філософії, його дебют можна сприймати як своєрідний удар кувалдою по черепу постструктуалізму — дослідницького напряму, що фрагментарно розділяє поняття Творець і Написане. Ігноруючи (або переінакшуючи) концепції «Смерті автора» Барта або «Що таке автор?» Фуко, Кабір між рядків інтерпретує себе як Автора-Текст, про що свідчить як ряд відсилань до його улюблених (вочевидь) продуктів літератури і кінематографу, так і інтимні самовідсилання. Ось, наприклад, в тому ж Варшавцево можна побачити Кривий Ріг — рідне місто автора, а в головному герої — телезірці, поеті і плейбої міського розливу — персоналію Максима Кабіра в ролі сублімації його переживань, мрій і досягнень.

Подібний підхід йде твору на руку, малюючи персонажів яскравими вирізками з сірої реальності. Настільки живими і щирими, що читач моментально переймається їх психологічним світом, рутиною, звичками і емоціями. Разом з ними радіє і разом з ними сумує, а головне — по-справжньому лякається, до гусячої шкіри, варто їм опинитися в екстремальній ситуації.

Максим Кабір — відповідно до другого речення анотації — є «відданим фанатом жанру жахів і містики». Тут теж не посперечаєшся, бо варшавцевському бестіарію невідомо таке слово, як «одноманітність». Маніяк-психопат із розщепленням особистості і хижі ляльки з кісток. Килими-вбивці і хтонічне втілення космічного Зла. Гниюча Анна Ніколь Сміт (так-так, та сама) і багатоликі гусениці з пульсуючого м'яса, гідні участі в боді-горорах Девіда Кроненберга або опусах японських трешмейкерів — на сторінках цього роману кожен поціновувач страшного і мерзенного знайде те, що йому до вподоби.

Якщо говорити музичними неологізмами, то «Скелети» для літератури жахів є вірусним бенгером — забійним хітом, що вдаряє по мізках і відбивається на звивинах. Узявши за основу англійську ідіому «Skeleton in the cupboard», Максим Кабір створив багатошарову, в'язку і напружену історію, в якій найжахливішими лиходіями виявляються не кровожерливі зомбі або ікласті демони, а ті самі скелети, яких люди намагаються не випускати з бронебійних шаф своїх душ.

Але іноді скелети вириваються зі своїх в'язниць — і тоді починається жахливе шоу макабри, назва якому — «Скелети». У цьому випадку лишається тільки одне — дякувати Максиму Кабіру за те, що всі ці інфернальні кошмари і брутальні кровопускання залишаються текстом на сторінках одного з найзразковіших романів горору за останні роки.