Є кілька способів дізнатись щось про Кровлі.
Перший – класика. Вікіпедія. Коротко, ясно, та не обов’язково правдиво.
Другий – документальні фільми. Aleister Crowley In Search Of The Great Beast 666. Кіно на дві години, зрежисоване Донною Цукерброт. В ньому використано також документальну драму – спосіб, коли під час класичного док.наративу з’являються актори, котрі грають певних персонажів, розповідаючи про події. Фільм, звісно, неоднозначний, проте, варто зауважити, хороший візуал, вставки з артами і загалом подання.
Третій – відвідати лекцію Євгена Ліра. Сам був присутній і почерпнув багато нового про Звіра, також там дізнався про цікаві особливості перекладу “Місячного дитяти”.
Четвертий – велика кількість біографічних книг, а також книги самого Кровлі, адже творіння якнайкраще розповість про автора.
П’ятий – незвичний. Серед цього розмаїття причаїлась вельми екстравагантна штучка – комікс. Так, вам не почулось, за допомогою мальованих історій можна розповідати вражаючі сюжети і творити шедеври, яскравий приклад – роботи Алана Мура, Ґранта Моррісона, Ніла Ґеймана, Джея Лі, Майка Міньйоли, Дункана Феґредо і багатьох інших митців.
Aleister Crowley: Wandering the Waste – робота сценариста Мартіна Хейза і художника Рона Г’юстона Стюарта .
Зізнаюсь чесно, до цього я не чув про згаданих авторів нічого. Але сам факт існування такого коміксу, а ще цікаве графічне виконання, привабили відразу, і я прочитав 117 сторінок за два дні.
Як відомо, рукописи не горять, про що свідчить цікава обкладинка, стилізована під зошит, з химерними каракулями і знаками. Ця ж стилістика чекає нас в передмові та й вигулькуватиме під час читання.
Не важко здогадатись, що це оригінальні малюнки і замальовки самого Звіра.
Історія починається з кінця. Незервуд, Гастінґс, Листопад, 1947. Сходи, пил, пронизаний блідими променями, міниться в броунівському танці, разом з гувернанткою ми підіймаємось до кімнати під номером тринадцять. Дивна цифра, правда? ЇЇ житель – не менш дивний, ексцентричний стариган Алістер Кровлі. Тут від доживає останні дні. Повітря сперте і насичене якимись спеціями впереміш з їдким медикаментозним запахом ін’єкційних наркотиків.
Старий буркотун аж ніяк не радий нас бачити.
Зміна кадрів. Ми в тілі письменника Вільяма Кеєса і нас цікавить отой чоловік, що так уважно спостерігає за сірою маленькою пташкою. Вона не боїться його, дозволяє милуватись своєю красою.
Ми підходимо до нього і тихо кличемо.
- Містере Кровлі.
-
Старий злякано скрикує, вириваючись з медитації, пташка тікає. Ось така зустріч.
Згодом Кровлі розкаже нам про себе все, що повважає за потрібне.
Будуть засніжені піки прекрасних гір, будуть муки самоідентифікації і тріумф пізнання, будуть численні оргазми сексуальної магії.
Сценарист попрацював на славу, діалоги чудово продумані і доповнюють автобіографічний стиль наративу.
Також мені припали до душі інтерлюдії між розділами у вигляді цитат самого Кровлі, а також Мекена й інших окультистів.
Малюнок грає колосальну роль. Деталізований там, де треба, місцями розмитий і схематичний, він так нагадує спогади сивої голови, або старі записи в щоденниках.
Велика увага надається раннім рокам життя Алістера, а от останні описані не надто розлого.
Зате є багато цікавих психоделічних вставок і пасхалок з різними окультними знаками і символами.
Кому я раджу цю річ?
Тим, хто вже знає щось про Кровлі ( ідеальна база – вище зазначений документальний фільм) і тим, хто хоче дізнатись більше, чи поглянути на нього з ось такої, графічної, фантасмагоричної сторони.
