Trick or Treat: чим лякала Запорізька книжкова толока

Останні вихідні перед Савіном відзначилися головною книжковою подією Запоріжжя – четвертою Книжковою толокою, що зібрала під високим дахом «Козак-палацу» тисячі шанувальників письменництва. Цьогоріч на подію вперше завітали деякі провідні видавництва (як-то «А-ба-ба-га-ла-ма-га») та відомі письменники (наприклад, у п’ятницю своїх читачів зустрічав Юрій Андрухович), але для нас найважливішим аспектом толоки стала перша за історію фестивалю програма подій, присвячених горору. Раніше дискусії про лячне відбувалися у межах «фантастичних» заходів, проте цього разу жахи виокремились у три окремі івенти. Про них і поговоримо.

Про події.

Отже, першим стало обговорення "Задоволення від жаху: чому ми любимо, коли нас лякають?" за участі Тетяни Трофименко, Софії Філоненко, Тетяни Гребенюк, Юрія Ганошенка й Олеся Барліга, організоване «Зоряною фортецею». Розмова стосувалася насамперед витоків жанру – творчості Едґара По, Брема Стокра, Гораса Волпола – та пошуку зв’язків між архетипами і їхніми проявами у народних віруваннях, що втілилися у казках. Особливу увагу викликала теорія про походження казки «Гензель і Ґретель»: таким чином німецький народ закарбував у пам’яті події Великого голоду 1315-1317 років, коли батьки були змушені вдаватися до канібалізму та пожирати власних дітей. Відповідно, відьма-людожерка, що заманює дітей до себе, насправді є їхньою матір’ю, і через це втекти від неї неможливо. Загалом дискусія носила скоріше академічний характер, хоч і у науково-популярній формі. Обговорювали скоріше жах як явище, ніж виключно літературне втілення горору. Серед інших питань виникло зіставлення лячних елементів у книжках із сінематоґрафічними жахастиками – на думку Юрія Ганошенка, страх перебрався до кіно, бо цей спосіб вираження володіє значно ширшим інструментарієм. Щоправда, не обійшлося і без казусів: твердження модераторки заходу, Тетяни Трофименко, про те, що українського горору не існує, оскільки особисто її ще не злякала жодна книжка українського автора, дещо розбігається з реальністю – лише у 2018 році друком вийшло 11 книжок, що так чи інакше відносяться до літератури жахів. Не варто плутати оцінку якості товару з характеристикою його наявності (від того, що вам не подобається творчість Андрія Кокотюхи, існувати вона не перестане).

До наступного заходу під назвою «Смолоскип у печері. Сучасні тенденції українського горору» я долучився особисто як організатор разом із письменником Олександром Заварою, тому не можу писати про всіх учасників від третьої особи. Поговорили про парадокс нашої літератури жахів – з одного боку, протягом останніх двох років горор набув чималої популярності, що аж на чотири додаткових видання Лавкрафта вистачило, з іншого – «українських Стівенів Кінґів», що мають видані «сольні» книжки, можна перерахувати на пальцях рук черепашки-ніндзі. Звісно ж, згадали про потужний рух самвидаву – насамперед про «Крамничку Жахіть» та фензін «Підвал» – і літературні конкурси («СК70», серія подій від журналу «СТОС», еtc.), а також про вплив перекладної літератури і турів на її підтримку на популяризацію жанру. Наприкінці традиційно розповіли, як молодому авторові/авторці просувати свої макабричні оповідки, а також чому епіґонство – це дуже-дуже погано. Олександр Завара поділився досвідом рецензування, а я – перекладу темної літератури. Щосили оминали розповіді про власні твори – роман «Песиголовець» та збірку «Підземні ріки течуть», – оскільки ним було присвячено окремий івент, що закрив умовну трійцю програми жахів.

«Химерні течії темної літератури», обговорення серії «Альтернатива» від «видавництва Жупанського», стало своєрідною подорожжю у часі. Олександр Завара, що публікується у цій серії ледь не з перших років її заснування, розповів, з чого починалася «Альтернатива», як торував (і досі торує) свій письменницький шлях Олексій Жупанський, як він сам перейшов від хуліганської експериментальної прози до похмурого «химерного фентезі» та горору, чому «Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек» уособлює у собі всю серію та чому деякі темні речі краще не чіпати й не згадувати. Окремо згадали історію написання своїх книжок, провели паралелі між збіркою «Побутовий сатанізм» Олексія Жупанського та моїми «Підземними ріками» (обидві – концептуальна коротка химерна проза; те, що книжки дійсно мають схожі елементи, стало раптовим інсайтом для пана Завари і для мене самого, бо до «Сатанізму» мої читацькі руки досі не дійшли). І, знову ж, коротка порада всім охочим потрапити до «Альтернативи»: пишіть якісно, пишіть темно, пишіть так, аби вас самих це впирало.

Про анонси.

Були! Олександр Завара шифрувався, відводив тему, але все одно повідомив, що його наступний роман готується до друку в іншому видавництві та має з’явитися на полицях книгарень вже цієї зими. Від мене поступила інфа про те, що «Видавництво Жупанського» візьметься за химерну прозу Роберта Говарда і що переклад першого тому я планую завершити десь наприкінці наступної осені. Також оголосили про вихід збірки від порталу «Бабай» на основі результатів конкурсу «СК70» – найуважніші читачі вже знали про це з повідомлень на сайті, проте для інших це стало новиною. Якісь дивні тіні щось нерозбірливо шепотіли про вихід нового фензіну жахів, проте нам так і не вдалося розчути конкретику.

Авдиторія.

Суперова. На наш подив, деякі відвідувачі спеціально завітали на Толоку з інших міст заради наших горорних заходів – а це вже прямий доказ того, що #недаремно. Також серед гостей бачили тих, хто завжди підтримує презентації перекладної та авторської темної літератури у запорізькій «Книгарні Є», тобто у місті існує осереддя прихильників нашого напряму. Багато хто питав про можливість видати власні твори, про поради для письменників-початківців і таке інше, і це також круто, бо на таких людях тримаються всі конкурси жахів та подальший розвиток жанру.

Недоліки.

Аби додати відгуку об’єктивності, варто було б згадати про негативні моменти, що відволікали від презентацій, заважали спілкуватися з читачами та насолоджуватися фестивалем. Але таких не було. Хіба що за талоном на каву не дали чай – це зрада, так, дійсно, – а решта організації, що включала в себе поселення і трансфер учасників, детальну консультацію та роздруковані в А2 форматі мапи, була на вищому рівні. Величезний ангар з купою вільного простору, де відбувалося дійство, занурив нас в ілюзії, наче ми телепортувалися із Запоріжжя на мініатюрний Книжковий арсенал. Не повірите, але навіть шатр з музичною сценою не заважав проводити захід на сусідній локації завдяки класній звукоізоляції (на відміну від «Комік-кону», де музло зруйнувало два заходи поспіль).

Загальне враження. Все, як має бути. Наступного року сподіваюся провести вдвічі більше заходів, присвячених горору, на ювілейній п’ятій Запорізькій книжковій толоці. Орґам – потужний респект, усім гостям та учасникам – велика дяка, всім, хто пропустив – не повторювати своєї помилки у 2019.

Щасливого Савіну!

Євген Лір

разом з геловінським бабайкою