"ОРДА" Ігоря Баранька - історія, що випередила свій час

"Орда" вперше вийшла у далекому 2004 році у Франції, але, на думку багатьох читачів, передбачила певні події майбутнього – тобто нашого з вами сьогодення. Це твір, котрий вважається magnum opus автора, насамперед через свою ідейну складову, нагромадження сенсів та прихованих між фреймами натяків, алюзій і відсилок. Комікс, у котрому сюжет та графіка отримують рівноправ’я, діючи на свідомість читача як злагоджена хімічна сполука.

Комікс вийшов українською стараннями Видавництва "Vovkulaka", отримав нову епічну обкладинку та чудовий переклад.

«Орда» - це до абсурдності фантасмагорична історія, котра використовує художні засоби як інструмент занурення в паралельний світ, що за певних обставин міг стати нашою реальністю. І не дивіться, що вона пронизана магією, і не кажіть, що вона надто гіперболізована – наш світ теж місце доволі дивне, тому сприймайте всесвіт «Орди» як репортаж із поля бою, - де ви ніколи не були, проте котрий існує незалежно від вашої віри в його існування.
Але досить пафосних висловлювань – ви і так зрозуміли, що сьогодні мова йде про неординарний твір.

Сюжет показує нам на три гілки оповіді.

Перша – історія російського диктатора, Івана Апельсинова, колишнього письменника, а нині – божевільного правителя, котрий має на меті перетворити тоталітарну країну, яку очолює, на наймогутнішу імперію світу – і для цього прагне воскресити Чінгізхана – точніше, стати ним. Маючи у своєму розпорядженні два могутніх інструмента – релігію та спецслужби, Апельсинов розпочинає священну місію з воскресіння останнього втілення ординського хана – і для цього він відправляє загін вірних посіпак до Києва, де й перебуває тіло останнього Лами, котрий був носієм Чінгізхана.

Україна, з того, що нам показують – вже незалежна, але дистопічна, войовнича і, що гріха таїти – доволі карикатурна. Як і в нашій з вами реальності, Україна версії 2040 року в «Орді» - це буфер між зажерливою північною Імперією, очолюваною безумним фанатиком, та Заходом, котрий захлинається від наслідків похереної глобалізації.

Паралельно з цим ми бачимо таємничого месника – чеченця Джо (напевне натяк на Джохара Дудаєва, але більше я відсилок не шукатиму, бо у випадку з коміксом це надто невдячна справа – твір ними пронизаний більш, ніж повністю), який спускається з гір, де колись існувала Чечня, нині розбомблена знавіснілим диктатором. Його мета – пошук Небесної Ічкерії, і шлях його сповнений пригод та перешкод, проте з самого початку ми бачимо – що це не звичайна людина, а дервіш, котрий перебуває під захистом вищих сил. Саме тому його не беруть кулі, і його пошуки приречені на успіх. Тому цей герой, насправді, викликає небагато переживань, адже волею автора він практично безсмертний.

Ну, і третя головна персонажка, з якою ми зустрічаємося ще на початку – загадкова утаємничена азіатка, що медитує і внутрішнім зором своїм спостерігає метушню та злодіяння решти героїв. Її роль в історії – надважлива, це свого роду божество, котре у вирішальний момент втручається задля урівноваження калейдоскопу подій та вчинків решти персонажів.

Переповідати сюжет «Орди» та намагатися упорядкувати все, що вклав у неї автор у якісь коробки та полички – то справа, приречена на провал. Твір насичений історичними подіями й персонажами, езотерикою, містикою, релігією, політикою. Тут вам і буддійські вірування, і геополітичні битви, шаленство тоталітаризму, комуністичні відрижки і шароварщина. Тут вулицями бігають андроїди – клони Ісаака Ньютона та Авраама Лінкольна, тут відьма Нойон з потворною пикою зухвало й еротично маніпулює бідолашними НКВС-никами, тут цигани-носії древнього знання, і насуплені українські прикордонники в мазепинках, котрі б’ють з розвороту, мов Чак Норріс.

Комікс сповнений кривавих сцен, матюків, вульгарності, сексу. Це прекрасна у своєму різноманітті солянка, що змушує перечитувати, знаходити все нові і нові сенси та відсилки. І, незважаючи на позірну, здавалося б, абсурдність сюжету, на виході читач отримує неперевершене враження й тривалий післясмак.

Мішанина жанрів у «Орді» знайде прихильників антиутопії, кіберпанку, горору, містики, вірду. Чого вартий лише Владлен, котрому відрізали голову у Татарській війні, але завдяки лікарям він доволі жваво продовжує своє існування і хвацько вправляється з автоматом.

Читаючи деякі відгуки (здебільшого – позитивні), я звернув увагу на коментар про те, що «Орда» доволі російськоцентрична. Звісно, якщо не враховувати період, у якому комікс вийшов у світ, а споглядати його з урахуванням психотравми, котру ми всі переживаємо вже сьомий рік, може скластися певне враження, що Баранько возвеличує імперію (хай навіть показуючи її гіперболізовано божевільною), але оскільки я читав інтерв’ю з автором (читати за посиланням), розумію, що пан Ігор не робить оцінок з точки зору учасника подій, а займає певну космополітичну позицію. І якщо прийнято вважати, що автори часто наділяють персонажів власними рисами, я би насмілився припустити, що сам Баранько в «Орді» - це голомоза монахиня, котра у закинутій квартирі десь у далекій Республіці Тива споглядає процес чергового намагання войовничого Хана підім’яти під свій чобіт усенький світ.

Разом з тим, цікаво було би почитати щось подібне від пана Ігоря в розрізі сучасних подій. Чи так само він притримувався би позиції космополітизму? Особливо зважаючи на те, що певні моменти коміксу стали пророчими, і щонайменше він передбачив намагання божевільного правителя розширити свою імперію.

Графіка мальопису питань не викликає – це мега-професійна подача матеріалу. Навіть тонкі недбалі штрихи максимально точно передають настрій та емоції, і тут вже не знаєш, хто кращий – Баранько-художник, чи Баранько-оповідач.

Замість висновку: комікс завдяки своїй універсальності зайде прихильникам різноманітних жанрів та напрямків. Це, насамперед – кльова історія, з якою приємно провести вечір. А любителям поворушити мізками тут однозначно є поле для роботи.