(«Кладовище домашніх тварин». Відгук на книгу)

Головним критерієм популярності книги з часів появи кінематографа і до цього дня залишається її екранізація. У цьому плані письменнику Стівену Кінґу знайдеться мало рівних. Безліч його творів зараз можна не тільки прочитати, але й побачити на екрані. І вже, звичайно, такий шанувальник жахів і містики, як я, не забув прочитати твір автора «Кладовище домашніх тварин».

Перше, що особливо хочеться відзначити - книга після прочитання залишила в душі важкий осад. Рожеві окуляри можна знімати відразу, щасливого кінця тут не буде. Я завжди думав, що нерви у мене залізні, однак цьому твору вдалося похитнути мою впевненість у своїй нервовій системі. Особливо вразливим людям краще взагалі його не читати, можуть бути наслідки.

За сюжетом книги сім'я з чотирьох осіб переїхала до місто Ладлоу, де знайшов собі роботу батько сімейства, Луїс Крід. Куплений у розстрочку будинок сподобався всім і відразу. Це був величезний старовинний особняк в кращих традиціях архітектури Англії. Сусіди виявилися привітними і ненав'язливими, серед них - старий Джад Крендал, який трохи згодом став Луїсу як рідний батько.

Все б добре, якби одного прекрасного дня не сталося лихо. Черч, кіт доньки Луїса, потрапив під машину на шоссе прямо перед будинком. Знаючи, який це буде удар для доньки, батько засмутився, вже уявляючи в усіх подробицях неприємну розмову, коли донька повернеться разом із матір'ю з поїздки. Джад запропонував допомогу в цій справі. Вельми незвичайну допомогу. Стежка за новим будинком Крідів одразу стала примітною, коли вони переїхали до нового будинку, адже вела на кладовище домашніх тварин, за яким було поховання індіанців.

За словами сусіда, це місце мало магічну силу, і Черча потрібно було поховати саме там. Сам факт того, що Джад повів Луїса тієї ж ночі ховати кота, як мені здається, вже повинено був насторожити. Однак довіра до старого зіграла свою роль.

image.jpg

Опис подорожі нічним лісом до кладовища особисто у мене викликав масу емоцій. Сама атмосфера того кошмару, через який пройшли ці двоє, увігнала мене в жах, варто було тільки це все уявити. Думаю, вже тоді Луїс розумів, навіщо, власне, все було затіяно, адже ще напередодні цих подій йому снилися досить неприємні і дуже реальні сни про це місце.

Поховавши кота на кладовищі, вони повернулися додому.
Через деякий час повернувся кіт. Правильніше сказати було б, повернулося щось в образі кота. Від нього тхнуло смертю, він був загальмований і неповороткий. Як не старалася Еллі згодом відмити кота, все одно від нього моторошно несло тліном. Із загального улюбленця він відразу перетворився в жах для домочадців ...

Прочитавши книгу до кінця, я став уважніше придивлятися як до свого, так і до сусідських котів. Намагався знайти найменші відхилення в їх вигляді і поведінці: настільки реально і барвисто був описаний зовнішній вигляд тварини-мерця. Спогади про те, що я відчував у момент прочитання, відгукуються луною в душі навіть зараз. Але ж ці події - ще зовсім не кінець твору. Не навчений гірким досвідом із домашнім вихованцем та засліплений горем від втрати, Луїс зробить цю помилку ще не раз ...

Книга Кінґа викликає у читача безліч не найприємніших переживань. Вона - хороший приклад видатного твору в жанрі жахів і містики. Нова екранізація за мотивами книги вийшла, як на мене здається, дуже невдалою. Режисерам не вдалося достовірно передати ту атмосферу жаху, яку малює уява при прочитанні самої книги. Але це, безумовно, не їхня вина. Талант письменника складно перевершити навіть іменитим режисерам і акторам. Рідко якому фільму вдавалося перевищити по насиченості книгу. Тому справжнім любителям жанру жахів просто необхідно прочитати цей невеликий, але талановито написаний твір Стівена Кінґа.

Подобається проєкт? Ви можете підтримати нас, всі кошти підуть виключно на розвиток «Бабая»

Бажаєте опублікувати свої матеріали? Пишіть нам на пошту: