В'язень

Дорль тільки но дістав пляшку сольдерійського, коли в дальньому кінці коридора з’явилося слабке мерехтіння факела. На стінах з кам’яної кладки у звиваннях  вогню просували тіні. Їх доповнювало відлуння швидких кроків що невпинно наближалися. Дорлю це видалося трохи дивним, але не достатньо щоб не хильнути доброго вина, яке так довго спокушало його позбутися від нудьги під окатими стінами темниці. Він відкоркував пляшку, підніс до сухих губ але випити йому так і не вдалося. В тьмяному освітленні неочікувано виникло обличчя намісника короля, герцога Санмера. Позаду нього, рухалися двоє вартових. Між ними, побрязкуючи ланцюгами які з’єднували кайдани на руках і ногах, йшла фігура в брудних лахах і з мішком на голові. Вони зупинилися біля його столу і Дорлю стало трохи не пособі. Ще раніше він помітив, що вартові трималися на певній відстані від тієї постаті, і якось ніби нервово переглядаючись. 

 - Цього в’язня кинути до найгіршої камери, - герцог Санмер стягнув мішок з голови чоловіка, і вартові потупилися трохи назад, - Дозволено катування, але він має бути живий і при ясному розумі. Король повернется з Дорвіля через тиждень, тоді й відбудеться привселюдна страта. До того він у вашому розпорядженні. Йому відрізали язика, тому криками він не надокучить.

 Герцог Санмер розвернувся і попрямував до виходу з темниці. Слідом за ним рушили вартові, і коли Дорль опинився на самоті з ним, його тривожність змінилася незрозумілим страхом. Він дістав настінний факел і підніс до його обличчя. Хоча й статура була явно чоловіча, лице його виглядало як щось середнє між чоловіком і жінкою, а колір його очей переливався неземними кольорами. Раптом замість страху Дорля, переповнила цікавість і гнів. Так от чого ті бовдури метушилися як дурні дівки. Він підступив ближче, вглядаючись в обличчя прибульця. Потім опустив важкий чобіт на його голу ступню, і з розмаху зацідив йому кулаком попід ребра. 

 - Вперед, - крикнув Дорль, штовхнувши коліном в спину цієї істоти. Вони дійшли в самий кінець коридора, що закінчувався тупиком. Тоді Дорль відчинив камеру куди стікалися відходи, і пожбурив його в середину. 

 - Не переживай, я скоро повернуся, - він зачинив двері камери, й пішов до своєї пляшки. З темряви за ним незворушно слідкувала пара таємничих очей. 

  Протягом тижня Дорль з усією завзятістю виконував доручення герцога Санмера. Він катував і пив, пив і катувава день за днем вагадуючи нові способи для тортур. Від звичайного побиття до більш вигадливих варіантів по типу: викручування пальців ніг сталевими кліщами, прикладання розпаленого заліза до голих ступней. Ніби осерігаючись,  Дорль ні разу не торкався до нього особисто. Десь у вівтрок, на міській площі він почув від монахів які привезли на продаж вино зі свого монастиря, про бідного принца Анастазія, який зненацька збожеволів, втратив усі залишки розуму і тепер поводив себе наче тварина без жодної ознаки особистості. Про загадкового вчителя високих мистецтв, якого недавно прийняли при дворі нашого короля. Він прийшов з далеку але одразу зміг завоювати увагу спадкоємця престолу. 

  Коли тиждень добіг свого логічного завершення, поважна фігура герцога Санмера з двома незмінними вартовими, зявилася біля камери засудженого на смерть. Вони ступили до камери, але побачили тільки пацюків, які налякані світлом вогню, розбігалися в різні сторони від лежачого тіла на брудній підлозі. Дорль невпевнено ступив до нього, тикаючи в нерухоме тіло гострим мечем. Він має бути живим, хай йому біс. Він поглянув на герцого що нетерпляче вирячився на нього, а тоді нахилився до свого в’язня. Почав озвіріло ляскати його по обличчю, смикати за волосся, коли раптом відчув як тепла рука лягла йому на скроню. Декілька секунд вони не рухалися, але потім Дорль спокійно піднявся, а фігура на підлозі налякано поповзла до стіни. Вона кивала головою в сторону Дорля, і видавала дикі звуки. Він кинув його до ніг вартових, і коли в’язня повели на поверхню, де уже зібрався чималий натовп, він зачинив за ними камеру. 

 В новому тілі він почував себе дивно, наче у мішку для сміття. Але це не важливо. Він пройшов до його свідомості миттєво наче у воду пірнути. З Анастазієм так швидко не вийшло, їх перервали, і за це поплатилися усі. Він продовжить свою справу, наближаючись до короля. Про те зараз, він лиш хотів насолодитись видовищем.