Underground live

Неонове світло розмазувалося по стінах підземного переходу, вкритих графіті. Аня і Дарина стояли біля облупленої таблички «не палити», слухаючи, як над ними гуркотіли машини.

— Диви, скільки акаунтів понаписували, — Дарина провела пальцем по брудній стіні, де між кривими малюнками виднілися кілька нікнеймів: @nas_tea666, @vlxdyk_919, @p4lehorseе_, @deadlines2025.

— Крінж, — скривилася Аня, тремтячи від холоду. — Хтось взагалі підписується на такі штуки?

— А давай їх пошукаємо? — Дарина витягла телефон. — Хіба тобі не цікаво?

Аня пустила очі під лоба, але подивитися їй закортіло. Дарина швидко ввела перший нік в пошук інстаграма і з'явився профіль дівчини з кольоровим волоссям і купою селфі з тусовок. Стандартні світлини з кальянами, відверті пози та підписи на кшталт "життя одне, помри щасливим" під молодіжні треки.

— Нащо таке тегати в переході, — пирхнула Аня. — Типу комусь є діло.

Дарина вже відкривала наступний профіль, повний типових для хлопців перехідного віку фотографій біля чужих дорогих автівок та зі спортзалу; упереміш з відео, де білявий хлопак катається на скейті. — Блін, ну навіть не цікаво.

Третій пошук видав профіль з закритим доступом. Аватарка — чорне тло з білим черепом коня.

— Серйозно, кінська голова? — скривилася Дарина. — Гидота.

— Слухай, трохи моторошно, — протягнула Аня, придивляючись. — Може, це якийсь локальний графітчик?

— Пох, — відрубала Дарина, пальці знову застукотіли дисплеєм. — Зараз, останній глянемо. Скоро вже наш автобус, то будемо підійматись.

— Все одно тут тепліше, ніж нагорі, — Аня витягла з сумочки електронку.

У останнього користувача не було аватарки взагалі, в стрічці — лишень розмиті фотографії підземних переходів, страшні графіті зблизька, перехожі. Дарина гортала стрічку, поки не дійшла до самого верху. Останній пост завантажився з затримкою: тоді блимнув і почіткішав.

— Бляха... — прошепотіла Дарина, різко прибравши руку від екрана. Її голос здригнувся. — Це що, наш перехід? Якого хріна?

Аня зиркнула на дисплей і побачила себе з Дариною. Ті самі куртки, зачіски, навіть електронка в Аниній руці. Знизу значилося: «1 хв тому». Тріск згаслої лампи змусив обох підстрибнути. У тунелі миттєво потемнішало.

— Хтось, блін, нас фоткає. Зараз! — Аня штовхнула подругу в бік. — Тікаймо!

Дівчата різко розвернулися й кинулися до найближчих сходів. Руки Дарини тремтіли, коли вона оновлювала стрічку невідомого акаунта. Аня мало не врізалася в неї:

— Чого зупинилася, здуріла?!

— Подивись! — Дарина тицьнула тій в лице телефон.

З'явилася нова публікація: відео, в якому дві дівчини щодуху несуться до виходу.

— Це зараз, це тупо зараз! — прошипіла Дарина, — Як..?

— Мені похрін як, валити треба! — Аня схопила руку подруги і вони побігли нагору, перестрибуючи останні сходинки. 

***

           Дівчата відсапувалися під чужим під’їздом. Вони кілька кварталів промчали не озираючись, внаслідок чого опинилися у невідомому районі, але відірвалися від спостерігача: нових фотографій не було.

— Су…ка… — відхекувалась Аня, — як ми тепер… додо…му…автобус-то наш поїхав!

— У тебе є зайва копійчина на таксі? — запитала Дарина, набираючи номер. — Я нізащо не повернуся на ту зупинку.

Довгі тіні від дерев тягнулися до дівчат зусібіч, мов пальці. Аня облизала сухі губи і підвела голову, щоб прочитати адресу на табличці, пришпиленій до стіни під’їзду, коли вгледіла рух у кущах.

— Все, має бути за хвилин вісім. Ти чого притихла? Ань?

Аня прикипіла поглядом до куща глоду біля лавки, але він знов завмер, рухаючись лише від вітру. Дівчина зітхнула і повернулася до Дарини.

— Я, мабуть, сьогодні не засну, — прошепотіла вона.

Дарина розкрила рота для відповіді, коли дзеленькнув її телефон і вона одразу ж відволіклась на нього:

— Мені хтось пише, певно, таксист, — її очі розширилися від жаху. — Ні, цей клятий профіль, мені…мені прислали посилання! Звідки вони знають мій акаунт, я ж не взаємодіяла…

— Не відкривай! Може це вірус, — запротестувала Аня, але перехилившись через плече подруги вона побачила запрошення на пряму трансляцію. — Якого біса?

У тіні вулиці стояли дві фігури — одна в чорній куртці, інша в бежевому пальті. Кілька десятків користувачів надсилали погрози в чат.

— ДАРИНА, ТІКАЙ! — закричала Аня, хапаючи її за руку, та в наступну мить зображення сіпнулось: камера почала повільно наближатися.

— Звідки вони йдуть? Твою ж…ХТО ТУТ?! — зарепетувала Аня.

Дарина затулила рота рукою, її очі були як два блюдця. Вона тихенько прошепотіла:

— Може це просто розіграш…

У темряві поряд пролунав легкий, майже нечутний звук кроків.

***

За пару хвилин на акаунті з'явилася нова світлина: яскраво-червоний, неначе зроблений свіжою фарбою, напис «thanks for watching» на брудному асфальті.