Я, мати та вся наша сім'я

Дім спочатку був сповнений тиші, потім чулися голоси.

Голос дитини. Голос матері. І голос батька, ніби маленьке знущання з нього.

Сидиш на стільчику стукаючи пальцями по краю стола , розбираєш своє життя на дрібні шматочки. Думаєш, як вибратися з цієї пітьми, чи радше божевілля.

Бачиш її, з недбалими рожевими стрічками на темному волосі, чуєш скрип стільчика, на якому вона гойдається, відчуваєш запах диму, який постійно присутній в домі, навіки поглинутий темними стінами.

Дитина біжить, викрикуючи свої дитячі фантазії, розкидаючи стрічки мертвими тілами.

Стає тихо. Не довго. Входить мати тримаючись за голову.

Пам'ять тієї жінки підводить її, вириваючи значні шматочки життя. Вона трусить головою і, втомленим голосом, каже сама до себе.

— Я так втомилася.

Ти нічого на це не кажеш. Чуєш це всоте, і завжди мовчиш, відповівши сльозами тільки раз, почувши ці слова вперше.

На дворі вітер гойдає дерева, десь гурчить грім розлюченим звіром. Великі краплі дощу потужно б'ють по частині даху, інші падають в дім, живлячи плісняву на стінах, роблячи маленькі струмки неприємною частиною дому.

Мати виходить тихою примарою, такою підходящою для цього дому.

На дворі починається злива, входить батько. Він низький і втомлений, злий привид, і такий схожий на матір, а матір така схожа на дитину, яка погубила свої рожеві стрічки на чорній гнилій підлозі.

Ти не схожа на них, хоч і виснажена. Тобі хотілося забути все, й повернути своє життя до пожежі, яка змінила та зруйнувала вашу сім'ю раз і назавжди.

Батько пішов, і знову стало тихо.

Тиша — твоя найбільша розрада. Тоді ти могла забути про все жахливе. Фантазувати. Роздивлятися фантоми на стінах, колишнього життя.

Забіг собака, лаючи жахливим ламаним гавкотом.

Твоє серце пришвидшилось, збиваючись з ритму завжди, коли ти дивилася на нього. Він був гидкий. Божевільний. Вбитий і відтворений пожежею.

Ти тягнеш ноги під себе, не дозволяючи себе торкнутися.

Пес сідає, чухає задніми ногами свою голову, а потім лягає.

Коли встає, то припиняє бути собакою. Це знову дитина, яка загубила свої рожеві стрічки. Потім це втомлена мати. Потім злий батько, доки знову не настає черга бути гидким собакою. Але завжди одна й та сама людина.

Твоя мати.