Масік

Ой ти, коте, коточок!

Не ходи рано в садочок…

Мамин голос заспокоює. Мамин голос відганяє усіх почвар. Мама тримає мене за руку, намугикуючи дитячу пісеньку, забуваючи, що я вже дорослий для таких дурниць. Я вже сам ходжу в магазин біля дому, куди раніше не відпускали, бо погані дяді можуть вкрасти. Я вже сам ходжу зі школи, де погані тьоті кричать та жаліються мамі телефоном кожного вечора. Мама плаче після тих розмов, але так, щоб я не чув. Вона тепер часто вранці вітається зі мною хрипким голосом. Особливо після того, як тата забрали почвари.

Нехай зів’ють віночок

Із рутоньки, із м’ятоньки,

З хрещатого барвіночку…

Як сказала мамі — тата не знайшли. Тому у нього не буде власного хрестика, а буде власний прапорець. Ось цей, показувала мама на один із прапорців, застромлених у клумбу, тато лежатиме проуч зі своїми друзями, татові не буде сумно. Бородаті дяді, які також назвались татовими друзями, подарували мамі коробочку із хрестиком та клітку з котиком — все, що залишилось. Я запитав у мами, чи ці дядьки також отримають свої прапорці, як і тато? Мама тільки заплакала сильніше. А я заглянув до клітки — киць-киць-киць! — але звідти на мене зашипіли та бризнули слиною.

Да принесе три квіточки:

Ой первую зросливую…

Поки ми їхали додому — та почвара з клітки не зводила із мене своїх жовтих очиць. Коли його випустили в квартиру — першим ділом він напісяв мені у кросівок. Потім перекинув одну із маминих орхідей у горщику. Я лише одного разу спробував його погладити — мама наполягала, щоб ми потоваришували — подряпина на руці ще досі не зажила. Мама каже, що цей котик пережив стрес від дороги, що у нього дуже важке життя, тому ми повинні йому допомогти. Крім того, це тато врятував котика із заваленого будинку, де його покинули попередні господарі, тому ми не можемо так просто відмовитись від доброго вчинку. Похвалишся друзям у школі, що нарешті маєш свою тваринку. Я розповів, що нашій кусючій почварі потрібно вирвати зуби. Тьоті потім кричали в телефон, що мама також попаяна і мене треба від неї забрати.

Ой щоб росло не боліло,

На серденько не кволіло…

Я казав, що ця почвара притворяється — це зараз воно треться їй об ноги, випрошуючи їжу, це зараз він жалісливо нявкає, визираючи з-під столу. Але тільки мама відвертається та перестає щебетати до нього — морда стає зовсім іншою, морда шкіриться своїми кривими зубаками. А жовті очиська не зводять із мене погляду — не відвертаються, не моргають. Пильнують за кожним моїм подихом. Я зачинаюсь від нього у своїй кімнаті, особливо коли мама на роботі — тепер вона дуже часто вітається зі мною ввечері втомленим голосом — а почвара вичікує на мене, сидить під дверима, шкрябає їх, намагаючись відчинити. Мама запитує, навіщо я вибудував під дверима барикаду із книг та коробок — я відповів, що від почвар, які забрали тата.

Сонки-дрімки в колисоньку,

Добрий розум в головоньку…

Однієї ночі воно пройшло крізь двері — я прокинувся від того, що на мене хтось дивиться. Сидячи відразу біля моєї голови. Не моргаючи. Не відводячи погляду. Мама прибігла на крик, заваливши всі барикади, почвара зайшла в кімнату слідом за нею, ніби нічого не сталося. Мама обійняла мене, а потім почала сваритись — що втомилась від моїх ревнощів, що нікуди Масіка не віддасть, бо це остання згадка про тата, що не можна бути таким егоїстом. Випросила з мене обіцянку, що не намагатимусь його отруїти чи викинути з вікна. До цього моменту я ніколи мамі не брехав.

А в роточок говорушки,

А в ніженьки ходусеньки,

А в рученьки ладусеньки…

Мама домугикує колискову. Гадає, що я вже заснув. Обережно поправляє ковдру, цьомає в лоб, навшпиньки зачиняє за собою двері. Кицькає почвару до себе в кімнату, аби спати разом, проте я знаю, що воно її надурить. Коли вона засне — прийде до мене.

Тому маю не так багато часу.

Таблетки від пацюків, які «мама просила купити» ще в школі стовчені на порошок. Обережно вивалюю в ньому шматочок ковбаски. Ставлю біля дверей. Хай зжере і подавиться.

Повертаюсь до ліжка — я добре навчився вдавати сон — і завмираю.

Там вже сидить воно.

І дивиться на мене.

Облизуючись.

Аби не закричати, затуляю рота рукою.

Ковтаю гіркий клубок.

Ой.