— Національна поліція України, що у вас трапилось?
— Та то не в нас, то в сусідів… Там жінка якась чи дівчина волає вже півгодини…
— Як? Кличе на допомогу? Чи як?
— Спочатку нібито кликала, зараз тільки виє…
— Адреса?
— Вулиця Ханенків 22.
— Це там, де музей? Вибачте, в нас застосунок висне після блекауту.
— Та ні, то інша географія, Троєщина.
— А, все, зрозуміла, передаю ваш виклик. Ви двері відчинете?
— Так-так, тільки їдьте!
— Як буде вільна машина, бо ж свята Паска, самі розумієте.
— Алло, поліція?
— Так, що у вас трапилось?
— Та не у нас, на десятому поверсі, Ханенків 22, щось відбувається, бійка чи що, кричать на весь під'їзд…
— То ви не знаєте, що там таке, а ми маємо знати? Може, перебрали куми та побились, велике ж свято, протверезіють ще.
— Там жінка вже другу годину поспіль оре нібито її ріжуть!
— Так… а ви в двері стукали? Питали що там таке? Ї хто там живе взагалі?
— Та я не знаю, хто там живе, це новобудова! Слухайте, у мене дванадцятий поверх, вже третя ночі, а дитина спати не може, бо жінка знизу виє! Приїдьте вже та подивіться що там!
— Зрозуміла, наряд до вас відправлено. Чекайте. Та не дзвоніть більше, бо свято ж! А ви своїми дзвінками тільки плутаєте операторів !
— Семеновичу, вибач, що так пізно, тут у мене проблемка…
— Йой, ну ти просто чорт, дзвонити в ніч на святу Паску, що там в тебе?
— Новобудову знаєш на Ханенків? Там, де був приватний сектор? Там тепер цей, Смарагдовий ліс чи якась хєрня, ЖК коротше?
— А, ну знаю, то й що?
— А те, що це ж черговий грьобаний анклав, в них типу все своє і охорона має бути також. Але звідти дзвонять і кажуть про якийсь конфлікт чи бійку, незрозуміло. Баба якась оре… Що робити, відправляти туди екіпаж?
— Йоу, це проблемище… Потім писанини буде, а там мабуть, родинна сварка. Я б не їхав, або нехай свою охорону викликають та розбираються.
— Та вони додзвонитися туди не можуть. Кажуть, не підключено щось…
— В тебе є зайві звання?.
— Поліція?
— Досить нас діставати! Як тільки буде вільний екіпаж…
— У нас на дитячому майданчику лежить тіло. Вже півгодини.