Дім для перетинчастокрилих

На плече прилетів хрущ. Женьок скинув жука на землю, оцінивши стурбованим поглядом. Здається, той не постраждав. Женьок встав з насидженого парапету і перевірив, чи на місці жук. Хрущ не ворушився. Якби хлопець не знав, що це, то прийняв би за камінь. А що, як він його вбив? Несподівано хрущ розкрив тверді маленькі крильця, висунув більші перетинчасті та стрімко здійнявся у повітря. Хлопець з полегшенням видихнув і вже за мить загубив жука у вечірньому небі. Женьок рушив додому.

На набережній допізна тусувалась молодь. Закохані парочки не цурались пристрасно цілуватися на очах у оточуючих. Діти гуляли на спортивному майданчику, і попри темряву, гупали баскетбольним м'ячем. Женю баскетбол ніколи не цікавив. З усіх видів спорту йому найбільше подобався настільний теніс. Щоправда, грати він не мав де. У його дворі стіл для тенісу перетворився на місце для малювання пенісів, розпивання горілки, кохань та безхатьок. А все через комунальників, які наїхали на стіл трактором і зламали один з кутів. Женя заздрив хлопцям з м'ячем – їх поле трактором не переїхали. А якби й переїхали, то нічого суттєвого з ним би не сталося.

Раптом перед обличчям Жені пронісся хрущ. "Ще один, – подумав хлопець. – Ці жуки взагалі нічого не бачать, коли летять. Так і розбитися не складно". Останніми днями хлопець помічав під ногами купу розчавлених хрущів. Якась жовта рідина витікала на асфальт при розчавлені жука. Мабуть це їхні мізки. Бути розчавленим – чути, як ламаються твої кістки, лускаються органи і все твоє лайно, перемішане з кров'ю та мізками, витікає назовні – мерзенна смерть. Женьок не бажає такої нікому, навіть жукам. Він звертає через парковку, роззирнувшись по сторонам переходить дорогу, і прямує в район.

У цей момент небо стає вже зовсім темним. Спочатку Женьок думає, що його затягнули хмари, але за мить він бачить, що це за "хмари" і несеться до найближчого будинку. З неба на землю летить величезна темна хмара хрущів. Мільйони дрібних істот, наче один єдиний організм вкривають місто з його будинками, автівками й людьми. Хлопець підбіг до під’їзду. Кодові двері швидко відчинити не вдається, тож він стрімголов біжить до кімнати прибиральників. Тут двері не мають жодного замка чи засову, тому хлопець зачиняється всередині, міцно тримаючись руками за дверну ручку. По тілу йдуть дрижаки.

Крізь вузьку шпарину він бачить, як жуки, наче морські хвилі, накочуються на поодиноких людей, що залишились на вулиці, і ті з криками валяться на землю. З душі Жені рветься повітря сповнене жаху. Повітря зібране у нервовий крик. Але хлопець заплющує очі та стримується.

Раптом, крізь шпарину, до кімнати залетів хрущ. Хлопець помітив його й ухилився, щоб жук не влетів йому в обличчя. Проте, де один, там і другий. Наче якась єдина злагоджена система. Женьок мусить закрити цю шпарину, допоки його самого не оточили жуки. Він скинув з себе футболку, скрутив її у так звану табірну "пекучку" і затулив отвір.

– Ай сука! – вскрикнув хлопець.

Ледь помітне свербіння на спині швидко змінилося гострим болем у зоні лопатки. Женя потягнувся до спини долонею – дивне заглиблення біля лопатки палало. Він подивився на руку – з його пальців стікала кров. У цей момент повз хлопця пролетів другий жук і він вирішив з ним покінчити. Женьок роззирнувся і побачив віник, що нагадував тенісну ракетку. Він схопив його і з замаху вдарив по хрущу, що летів у його бік. У останній момент жук змінив траєкторію, залетівши хлопцеві за спину. Різкий біль пронизав другу лопатку й повалив його на коліна. Крик вирвався назовні. Стримувати його Женя вже не міг. Біль обпікав хребет, рвав шкіру, врізався у саме серце хлопця, ніби коріння. Аж раптом він відчув щось на спині. М'язи, яких не відчував раніше. Дивний, неконтрольований потік енергії змусив ці м'язи скорочуватись – хлопець відчинив двері та, не вірячи власним очам, вилетів на вулицю. За його спиною ворушилась пара перетинчастих крил.

Хмара жуків, що висіла над містом, почала підніматися вище і закручуватися до центру, наче циклон. Зомлілий від жаху, хлопець здіймався все вище до зірок. Хмара хрущів зависла перед ним у повітрі, утворивши гігантське тіло не земної подоби. А разом з їх рухами, у голові хлопця лунав голос:

– Так приємно знайти дім у тобі. Хоча б до наступної весни.