Мара

Ящик з інструментами дістався батьку Тараса від його діда-столяра. Старий, поспіхом сколочений, покручений, з деревʼяними ручками на боках. Він стояв у сараї під прицвяхованими до стіни граблями, сапами та химерними іржавими косами.

В літні канікули Тарас любив зайти сюди і порозглядати начиння сараю, але ящик з інструментами завжди оминав і не по своїй волі — по-перше, тато забороняв туди лізти, по-друге, той був зачинений на колодку. Але не в цей раз…

Знадвору шелестів міцний сутінковий дощ, коли Тарас, побачивши, що тато забув замкнути інструменти, закусивши губу, відкрив скриню.

Ємність доверху була набита різним теслярським знаряддям: лобзиками, пилками, зубилами, стамесками, молотками, а зверху всього лежала поцяткована іржею довга викрутка. Тарас, затамувавши подих, доторкнувся до неї, коли побачив щось, що повзло поміж деревʼяних ручок і заліза. Щось довге, тонке, з коричневою лускою і багатьма ногами, таке швидке, що Тарас не встиг навіть прибрати руку, як воно вхопилося за неї.

Він закричав і його крик потонув в дощовій пастці. Хлопець істерично затрусив рукою, намагаючись скинути потворну комаху, але вона вчепилася намертво і методичними хвилеобразними рухами просувалася вгору. І чим далі вона просувалася, тим більша паніка заволодівала хлопцем.

Він позадкував до відкритих навстіж дверей. Каплі застукали по його плечах і маківці, а нога втрапила в глибоку калюжу. Він послизнувся і з усієї сили гепнувся спиною в багно.

Перехопило дихання. Він намагався вдихнути, але не виходило. Холодна волога проникала під одяг, торкалась шкіри, але найгірше — відчуття десятка тонких і гострих лапок, що прямували вверх по шиї до його вуха.

Нарешті вдалося вдихнути, різко і гучно. Коли він нарешті потягнувся, щоби змести комаху, та прошмигнула йому у вухо. Вона пролізла набагато глибше, чим він міг просунути палець.

Вона повзала в середині, крутилася і звивалася. Тарас не відчував болю, лиш лоскотання, але це було найгірше можливе відчуття, яке він коли-небудь переживав. А найжахливіше — він ніяк не міг дати цьому ради. Палець не пролазив, а воно чухалось, неприємно вібрувало, штурхалось, клацало.

— Я нічого там не бачу, — сказав фельдшер. Тарас сидів в сльозах на своєму ліжку, нажахано дивлячись на батьків.

— Це все вигадки, щоби ми не сварили його за те, що впав в калюжу, — прошипів тато.

— Але я відчуваю. Воно руха-є-ться! — Тарас знову розревівся.

— Може якесь запалення… Але знову ж таки, нічого не видно. Тільки роздертий вхід. Ти що туди пхав? — Фельдшер примружився, намагаючись вивести хлопчака на правду.

— Олівець. Я думав, зможу виколупати багатоніжку.

— Послухай мене, дитино. Там дійсно нічого нема. Я до барабанної перетинки продивився. Там нічого немає. ДІЙСНО.

Тарас зрозумів, що нічого не зможе доказати. Він затих, намагаючись не трястися, але продовжував відчувати, як багатоніжка рухається в середині. Можливо вона вже облаштовує там гніздечко, де буде висаджувати яйця, для маленьких багатоніжок, які будуть в захваті від можливості зʼїдати його з середини.

Він зі сльозами дивився, як фельдшер зібрав свої інструменти, як він видав мамі Тараса вушні краплі, щось сказав і попрощався.

— Лягай на бік. Закрапаю тобі вухо. І спати.

Тарас покірно ліг і отримав дві холодні краплі ліків у вухо. Одразу відчув, як комасі це не сподобалась і вона почала звиватись всередині, штрикаючи його всім своїми гострими лапами.

— Ааааа, — закричав він.

— Перестань! — гиркнув тато. — Артист, бляха.

Вони вийшли; вимкнули світло.

Тарас лишився один у ліжку. Він відчував кожен рух і виверт комахи всередині.

Час тягнувся нескінченно. Годинник клацав, але відчуття не зникало, і, здавалося, тільки наростало. Жахливе і гидотне шарудіння.

Серце несамовито калатало.

Врешті він не витримав, вскочив з ліжка, прослизнув повз сплячих у вітальні батьків, вийшов на двір. Дощ розвернувся на всю потужність. Він босим пробіг до сараю.

Скриня так і стояла відкрита, а іржава викрутка ледь не світилась внутрішнім сяйвом на вершині гори інших інструментів.

Багатоніжка наче відчуваючи наближення невідворотного увійшла в шалений танок Тарас відчув, що вона почала прогризати собі шлях в середину. Миттєвий і потужний біль пробив тіло хлопця до самих пʼят.

Він схопив викрутку і не вагаючись, засунув її у вухо, спочатку на сантиметр, потім на два, на три, на пʼять, і, врешті, на всю глибину.

Цівка крові побігла вниз по щоці.

І світ загаснув.

Вщух біль.

Назавжди.