Чадо

Вона сама винна — безперечно. Не варто було пити стільки міцного з майже незнайомими чоловіками. Про що, чорт забирай, вона тоді думала? Одноманітні, безвихідні думки щодня ґвалтували її свідомість, особливо вранці.

Віолетта увімкнула чайник, але замість апетиту знову відчула нудоту — й ледве встигла добігти до унітаза, щоб виблюватись слиною. А це ж лише третій місяць. Як все це дістало... Проте лікар наказав терпіти — токсикоз, мовляв, явище поширене й скоро мине.

Уже за три тижні після тієї божевільної вечірки Віолетта запідозрила вагітність. Не те щоб вона мріяла про дитину — ще й невідомо, від кого саме. Просто час промайнув непомітно, і коли вона нарешті зважилася на аборт, лікар з очима, повними фальшивого співчуття й поблажливого осуду, повідомив: запізно. Тож Віолетта переконала себе, що настав її час — у 39 стати матір’ю. Тим паче, що в цьому жорстокому світі вона зовсім самотня.

Та за три місяці нудота й блювання не лише не зникли — вони стали справжнім випробуванням. Віолетта схудла, майже не їла, але лягати в лікарню на відріз відмовилась. Де наша не пропадала? Впораюсь. Лікар виписав якісь пігулки, порадив більше відпочивати — та й по всьому.

За кілька тижнів після чергового вивертання порожнього шлунку Віолетта мимохідь поглянула в дзеркало й відсахнулася від свого відображення: обличчя стало гострим і блідим. На додачу, на щітці лишився цілий жмут тьмяного волосся. Коли ж ця клята вагітність нарешті скінчиться?.. Але вже за три дні випав перший зуб, а сірі плями на шкірі стали агресивно-яскравими — і свербіли нестерпно. Тепер лікарні не уникнути. Трясця...

Ледве пересуваючись по кімнатах, Віолетта абияк зібрала речі. Завтра зранку хтось допоможе. А тим часом за вікном коїв безлад буревій. Віолетта побачила зламані гілки зранених дерев, роззявлені пащі спорожнілих смітників, пісок, що кружляв вулицею ніби в танку. Ось-ось почнеться злива.

Знесилена, Віолетта заповзла під ковдру й миттєво заснула. А посеред ночі почалися пологи. Пекучий біль розбудив її о третій. Вона відчула теплу калюжу під собою й одразу все зрозуміла. Так рано… лише другий триместр. Тремтячою рукою потягнулася до телефона — але зв’язку не було. Як і світла. Побіжно помітила: подушка вся вкрита її волоссям.

Ураганний вітер допитливо заглядав у вікна, сміючись, насвистуючи мелодію хаосу й намагаючись влити у багатоповерхівку тони дощової води. Іноді кімнату підсвічували блискавки. Треба кликати когось, потрібна допомога, треба вставати. Але перейми не вщухали, і Віолетта зрозуміла — все відбудеться зараз. Її нестямні крики щоразу губились у гуркоті грому.

А потім усе стихло. На брудну, зім’яту постіль вислизнуло дитя. Ні тремтіння, ні нудоти, ні свербежу Віолетта більше не відчувала. Навпаки — вперше за пів року вона відчула прилив сили й самого життя. Спробувала намацати дитину в суцільній темряві — але ліжко виявилось порожнім. Попри криваві патьоки, що миттєво побігли по стегнах, і щось тепле й м’ясисте з запахом сирої печінки й молока між ногами, Віолетта кинулась на кухню, швидко знайшла свічку й запалила тремтливе полум’я.

У коридорі вона завмерла. З дзеркала на неї дивилось потворне відображення худої, лисої істоти з барвисто-червонуватою шкірою. Ледь упізнавши себе, Віолетта відчула в роті металевий присмак. Виплюнула кілька зубів просто на підлогу. Істота, яка щойно народила, поспішила шукати дитину.

Те, що мало бути немовлям, повзало посеред зали, кумедно притискаючи хвіст до кошлатого лоба. Віолетта раптом відчула абсолютну любов. Десь на задвірках туманної пам’яті спливли бабині страшилки: якщо злягатися більш ніж із шістьма чоловіками за ніч — народиться чудовисько. Але це вже не мало жодного значення. Віолетта стала іншою. Стала матір’ю — і це єдине, що тепер важливо. Вона ніжно притисла до себе слизьке, червонооке чадо — і в ту ж мить з обвислих грудей потекла рожева рідина. Їж, дитятко, їж.