Коли зникає світло

Рашистський солдат на прізвисько Форд прокинувся від холоду, що пробирав до кісток. Від алкоголю відчувалася сухість у роті та паморочилося в голові. Повітря просякло затхлим запахом смерті, змішаним із пліснявою та сморідом нечистот.

Форд обвів поглядом брудний, напівзруйнований підвал. Узрівши свого напарника, який спав серед купи мотлоху, рашист підійшов ближче та почав його будити ногою.

‒ Сєрий, вставай! Де дівчина?

‒ Як де? Десь тут лежить.

‒ Її немає!

‒ Як немає? Куди могла подітися мала з перерізаною горлянкою та поламаними ногами? Ха-ха-ха!

‒ Не смішно! Піднімайся, телепню, і шукай!

Сєрий миттю підвівся та став шарітися по засміченим куткам підвалу.

‒ I love you! ‒ раптом почувся писклявий голос.

Рашист нецензурно висловився, побачивши під ногами іграшкового ведмедика, забрудненого краплями засохлої крові. Цю іграшку міцно тримала дівчинка, яку п'яні рашисти день тому затягли у підвал. Саме цей іграшковий ведмедик був єдиним свідком жорстоких катувань, насилля та вбивства малолітньої беззахисної жертви...

Сєрий підняв ногу і щосили гупнув нею по іграшці.

‒ I love you! I love you! I love you! ‒ ніяк не замовкав ведмедик.

Форд не витерпів і, підбігши до напарника, тричі вистрелив по іграшці.

Гомін ведмедика припинився. Задоволений рашист гучно зареготав, наче божевільний. Та невдовзі несамовитий сміх Сєрого спинила темрява.

‒ Що за чортівня! Куди зникло світло? ‒ вигукнув Форд.

‒ I love you! ‒ зненацька пролунав по кімнаті голос іграшкового ведмедика.

‒ Сєрий, ти де? Я нічого не бачу! Це ти мене торкаєшся? ‒ перелякано заволав Форд.

‒ Ні, це не я!

‒ Сєрий, допоможи мені! Я не можу вирватися! Мене щось тримає! А-а-а-а! Допоможи-и-и-и! ‒ несамовито репетував рашист.

Форд відчував, що не може поворухнути руками і ногами. Щось незрозуміле затиснуло його тіло, мов у лещатах, повністю паралізувавши рухи.

‒ Мене щось схопило! Вбий цю гидоту! А-а-а-а ! ‒ благав Форд.

Сєрий, не довго думаючи, випустив автоматну чергу навколо себе. Невдовзі постріли припинилися, а разом з ними зникли крики Форда.

Цієї ж миті у підвалі з'явилося світло. Сєрий водив очима по кімнаті, намагаючись знайти напарника. За хвилину його погляд спіймав знайомий силует. Під стіною, праворуч від себе, рашист побачив закривавлене тіло Форда, обмотане в рибальську сітку. Обличчя мертвого було перекошене від несамовитих криків та болю.

Сєрий не зрозумів, що сталося. Він підійшов до лежачого та став його смикати за руки.

‒ Давай, підводься! Піднімайся, кажу!

Тепле бездиханне тіло Форда непорушно лежало. Тоненькі струмочки крові стрімко витікали із вогнепальних ран у тілі, окутуючи багряним полотном взуття Сєрого.

‒ I love you! ‒ раптом прозвучало за спиною рашиста.

Сєрий повернув голову і побачив прямісінько перед собою іграшкового ведмедика, якого міцно тримала дівчинка у закривавлених, густо покритих синцями, руках. Ноги малої були деформовані від переломів, а горло перерізане.

З кожним кроком дівчинки у напрямку до Сєрого моторошний іграшковий спів звучав все гучніше. Опинившись зовсім поруч, мала простягнула солдату іграшку. Рашист закляк на місці від жаху, його свідомість перейшла в інший вимір…

Через два дні група рашистських солдатів прочісувала місцевість та ненароком натрапила на підвал, всередині якого було виявлено три трупи. Понівечене тіло дівчинки лежало у картонній коробці, закидане пустими пляшками від алкоголю та залишками зіпсованої їжі. Один рашистський солдат, обмотаний у рибальську сітку, був застрелений, інший ‒ сидів, обпершись об стіну, міцно притискаючи до себе іграшкового ведмедика.

‒ Це було у кишенях мертвих, ‒ промовив солдат із групи, простягаючи офіцерові напівпорожні блістери з пігулками.

‒ «С-868», ‒ прочитав офіцер назву лікарського засобу. ‒ Це вже не перший випадок, коли при вживанні цього препарату виявляється така побічна дія. Треба доповісти керівництву. Спаліть тут все! Негайно!