Де ходить хижий бог. Огляд фільму «Ритуал» від Netflix

Минулорічна стрічка від Нетфлікс: горор «Ритуал», базований на однойменному романі Адама Невіла, зацікавив радше репутацією автора книги, ніж анотацією чи промо. На постерах знову дерева, знову браві туристи шукають пригод, блукаючи національним парком і наштовхуючись на села фанатиків. Скільки схожого було знято-перезнято, написано-переписано, і не перерахуєш.

Чи все-таки щось у ньому є?

Сюжет відразу чіпляє своєю простотою. Історія починається в місті, опісля робить стрибок у часі та просторі до аскетичних гірських краєвидів північної Швеції. Четверо друзів відправляються в похід, аби вшанувати пам’ять недавно загиблого товариша. Дорогою, як це буває у горор-фільмах, хлопці відхиляються від маршруту й занурюються у ліс, де зіткнуться не тільки з кривавим кошмаром, а й зі своїми власними страхами.

З перших кадрів відчутно, що фільм зосереджений саме на людях і їхніх відносинах. Не зважаючи на зрідка ідіотську поведінку («В сраці мав маршрут, підемо сюди, бо тут рівно», «Ми в темряві посеред нічного лісу, навколо казна-що. Ми залишимось, а ти біжи в тому напрямку за допомогою»), персонажам віриш. Біографії прописані слабко, проте чітко відчуваєш, наскільки герої різні, який у кожного характер та погляди на життя. В екстремальних ситуаціях їхня поведінка стає непередбачуваною. Попри марні намагання вгамувати паніку, усі сварки та замовчані пересуди миттю випливають назовні, а вимушений лідер швидко розуміє, що його влада ефемерна.

Монстр постає у всій красі лише під кінець історії. Хоч він і економно зроблений, зовсім не розчаровує, а подеколи навіть дивує. Нетипова для сучасних фільмів слабка динаміка кульмінації виглядає дивно, наче режисер намагався зберегти загальну атмосферу стрічки у голівудському екшончику з нотками трешу, що розгорнувся наприкінці. Не впевнений, що йому це вдалось, та загальні враження від фільму це не псує. 

Творці стрічки втрималися від використання скрімерів, граючись з атмосферою, постійно загущуючи темряву навколо героїв і всередині них. Химерність переростає в жах, подеколи буквально в нічний кошмар, який, все ж, рефлексує реальність, вивертаючи персонажів, показуючи їх суть без прикрас і умовностей. Головного героя, що несе на душі власний тягар, доля раз у раз ставитиме перед вибором, немов даючи можливість виправити ті помилки, що накоїв у минулому. Це не матиме жодного значення, бо його власне пекло буде повторюватись знову і знову.

Як ритуал.

Браво, Адам Невіл. Браво, Нетфлікс.

8/10